Закінчивши інтернатуру, я почав працювати одночасно у двох клініках: державній та приватній. Якось до мене прийшли батьки з дівчинкою, в якої був cuльнuй 3aбiй руки.
Я одразу оглянув її, зробив знімок та нічого серйозного, на щастя, не виявив. Однак звернув увагу на дефект кисті в дівчинки. Вже згодом виявилося, що в неї була вроджена патологія – вона ледь ворушила пальцями, а кисть майже не згиналася.
Батьки дівчини заявили – гроші на операцію в них відсутні, і тим більше вони відвідали не одного спеціаліста, всі в один голос говорили – шансів виправити дефекти практично немає.
Чомусь вважав, що просто змушений допомогти цій дівчинці. І ще під час їхнього першого візиту подумки розробляв план дій. Через тиждень я попросив батьків привезти мені їхню дочку та пообіцяв, що зроблю їй операцію абсолютно безплатно.
За ними тільки оплата фізіотерапії, але й це не страшно, адже в мене є знайомий лікар. Спершу батьки засумнівались щодо потреби робити цю операцію, їх стільки переконували, що вже нічим не зарадиш, тож мати спитала мене:
– Хіба можна бути певними, що дочці не стане ще гірше?
– Ну скажу одне – піаністкою вона навряд чи стане, а от все інше вона робитиме вправно. Звісно, при умові, якщо після операції ви з нею старанно займатиметесь терапією. Ручку точно зможе тримати.
Дівчинка мовчки увесь час слухала нашу розмову, а згодом мовила:
– Лікарю, а малювати я зможу? Я так мрію взяти в руки олівці!
– Зможеш. Впевнений, це точно буде тобі під силу, – мовив я з посмішкою.
Операція таки пройшла успішно, а батьки ще досить довгий час водили дитину на терапію. Минув рік, дівчинка саме мала прийти на плановий огляд.
Зайшовши в кабінет, дівча підбігло до мене з якимось папером, на якому була намальована квітка з красивими різнокольоровими пелюстками, а внизу надпис: “Ви здійснили мою мрію. Дякую!”
І знаєте, кращої подяки за свою працю я ще ніколи в житті не отримував…
