Як я опинилася в дитячому будинку? Гадки не маю. Оточуючі нічого не говорили або розповідали різні версії. Хтось казав, нібито мама мене залишила в пологовому, інші, що мене залишили тітці, а вона принесла в дитячий будинок. Пам’ятаю, одна жінка сказала про аварію, в якій 3Aгuнyлu мої батьки. Як було насправді залишається лише гадати.
Жилось в дитячому будинку не райдужно. Нам мали давати апельсини, банани, сир і ще багато чого смачного. Ми не бачили цих продуктів. Директриса виносила їжу ящиками. Вона ділилася часткою з персоналом, щоб ті мовчали. Крадіжка відбувалася в нас під носом. Вони не боялися нас. Ми їли ріденькі супчики, каши без м’яса та яблука. Напевно, директрисі тільки ті фрукти не подобалися.
Друзів не мала. Не могла зійтися з жодною дитиною. Чомусь, я їм не подобалася. Це завжди відчувається. Я проводила дні на самоті. Читала книги, малювала або писала історії. Вчилася непогано. Шкода, але моїх знань не вистачило, щоб вступити туди, куди я хотіла. Можна було б піти в технікум, але я вчасно зрозуміла просту істину – навчання не для сиріт. Мені потрібно було шукати роботу і нічліг.
В нашому місті був гуртожиток для студенток з педагогічного університету. Колись там дійсно жили лише студентки, але зараз давали кімнати всім нужденним. Я пішла туди. Це єдине місце, де я могла отримати тимчасовий клаптик землі. Переговори вела не довго. Мені виділили маленьку кімнатку. В ній не було меблів окрім зеркала. Перший час я спала просто на підлозі. Харчувалася хлібом з маслом.
Влаштуватися на роботу було важко. Мене не хотіли брати без досвіду роботи і через вік, але я вперто шукала і знайшла вакансію продавщиці, в магазині дитячих іграшок. Платили небагато. Мій заробіток сягав 3000-3500 гривень. На роботі мене постійно критикували. Начальниці не подобалося геть усе. Вона прискіпувалася до кожної дрібнички. Якось вона дістала дальню іграшку з полички. Слоник з синього перетворився на сірого. Пилюка присипала його з усіх боків. Начальниця дала мені ляпаса. Вона кричала, що це моя винна. Я працювала тільки місяць. За такий короткий час, не можливо обрости настільки великим шаром землі.
Не було кому заступитися за мене. Диркеторка знала про це. Вона дозволяла собі ображати мене, бо я не мала захисту. Впродовж всього мого життя, до мене ставилися погано. Я терпіла, скільки могла.
Вдома спокою не мала. В сусідів, які жили за стінкою, постійно кричали діти. Вони жили п’ятеро в одній кімнаті. Троє дітей постійно галасували. Часто чула сусідські скандали. Вони поливали один одного багнюкою годинами. Робити їм зауваження немає сенсу. На них багато хто жалівся. Одного разу стала свідком бійки між сусідом за стінкою і чоловіком з дальньої кімнати. Вони намагалися поговорити, але швидко втратили терпець.
Я не хотіла йти додому. Що я там не бачила? Краще переночую на лавочці в парку. Перехожі йшли по своїм справам і рідко помічали мене. Якось я привернула увагу одного чоловіка. Він підсів до мене і запропонував поїхати до нього, а він мені гроші заплатить. Я втратила дар мови на якусь секунду. Вперше до мене підійшли з таким проханням. Я скривилася і грубо йому відмовила. В мені кипів гнів. За кого він мене має? Що з цими людьми коється? Чому вони такі злі?
Гадки не маю, що сталося, але в середині мене остаточно зламалося щось важливе. Я гірко заплакала. Мої сльози текли по щокам струмочками. Ніхто не підійшов до мене. Всі йшли далі. Я просиділа в сльозах довго. Починала плакати, коли смеркало, а закінчила вночі. Залишатися на місці не мала сил. Повертатися додому не хотіла. Я взяла себе в руки, піднялася і пішла гуляти біля річки. Якщо вт0п_люCя, то буде ж краще. Моє життя нічого не варте. Навіщо воно таке потрібне?
Досі дякую собі, що пішла до тієї річки. Там сидів Семен. Він пив чай з термосу і дивився на нічну річку. Хлопець сидів просто на траві. Він помітив мене і щиро посміхнувся.
— Добрий вечір. Вам теж не спиться?
— Так. – Тихо промовила я. Привітатися забула, що далі робити не знала.
— Чаю не хочете? – Семен підняв до гори свою чашку з напоєм, ніби доводячи, що чай в нього є.
— Можна. – Я сіла біля нього і тепер ми вдвох дивилися на річку.
Семен помітив мій настрій, але тактовно мовчав. Біля такої людини, як Семен, сум зникає миттєво. Він розповідав веселі історії з дитинства. Хлопець мав велику дружню родину з: мами, батька, двох дідусів, двох бабусь, двох сестер та трьох братів, а також на білому світі ходили прабабусі з прадідусями, тітки, дяді. Вони жили по всій земній кулі. Семен постійно їздив до когось в гості. Він розповідав про свою сім’ю щиро, з великим коханням та повагою. Я заздрила. В мене не було нікого. Я не хотіла говорити про своє життя, але Семен, якимось чином, витягнув по ниточці всі подробиці.
— Знаєш що? – Запитав Семен.
— Не знаю.
— Приходь завтра чай пити! До мене.
— Ой… – Я хотіла відмовити.
— Чекай! Ти не так зрозуміла! Будуть батьки, сестри, брати. Всією сім’єю чай поп’ємо, а ти відчуєш, що це таке – велика сім’я.
Я вагалась якусь хвилину, але недовго. Чаювання в Семена запам’яталося мені в яскравих кольорах. Мене прийняли привітно. Всі обіймали мене та давали найкраще солодке, найсмачніший чай. В оселі Степана, на стінах висіли вишиті картини соняшників. Стіл прикрашала лавандова скатертина, а в куточку сидів кіт. Його звали Орись.
Сім’я в Семена неймовірна. Настільки добрий людей, я ніколи не бачила. Вони цікавилися мною, моїм життям. Ми не говорили з Семеном, що знайомі декілька днів. Вдавали перед ріднею давніх знайомих. Пізніше, після весілля, ми у всьому зізналися.
Семен кликав на побачення регулярно. Він владнав мої конфлікти з начальницею. Я більше не слухала в свій бік купу бруду. Начальниця ходила привітна та лагідна. Вона запропонувала підвищити мені зарплатню на тисячу гривень. Я погодилась не вагаючись.
Зустрічі вели до чогось серйозно. Семен постійно натякав на своє бажання створити сім’ю. Він хотів серйозних стосунків. Я не могла повірити в своє щастя! Нарешті в моєму життя почалася біла смуга. Напевно всі попередні страждання мені послали для того, щоб зараз дати велике щастя.
Два роки пройшли немов у казці і вона досі триває. Семен забрав мене жити окремо на арендованій квартирі. Він знайшов мені кращу роботу. Все в моєму життя змінилося після появи Семена. В планах у нас народити дитину, побудувати власний дім та купити автомобіль. Ми впевнені в своїх силах, а, в першу чергу, в своєму коханні.
Я вдячна долі за ту зустріч. В мене нарешті з’явилося нормальне життя! Я мріяла про нього з малечку. Все ж таки, мрії можуть збуватися. Потрібно мати трішки удачі та вміти чекати.
