Цього року моя найкраща подруга Людмила вперше за стільки років не прийшла привітати мене з днем народження. Я подзвонила та запросила її в гості, а Люда сказала, що дуже зайнята, тож їй ніяк не вийде.
Люда живе в іншому кінці села, має двоє дітей. У свої п’ятдесят вона красива, доглянута жінка.
Після народження двох дітей подруга довго не сиділа в декреті, а повернулася на роботу. Для неї більш звичним та комфортним було працювати на роботі, бути між людьми. Чоловік у подруги хороший, вони завжди ходили до рідних на дні народження, їздили на відпочинки з друзями, були привітними до кожного, можна сказати, вели активний спосіб життя.
Мене завжди дивувало, коли Люда встигає робити собі зачіски, макіяж. На ній весь час був стильний одяг. Діти теж саме. Гарно одягнені, доглянуті, виховані. Ніколи не могла зрозуміти, як їй це все вдається.
А недавно мені було 50 років. Я замовила ресторан, запросила друзів та рідних, Людмилу із сім’єю також. Однак день перед тим подруга зателефонувала та повідомила, що, на жаль, вони з чоловіком не зможуть поділяти радість мого свята, але обов’язково зайде мене привітати іншим разом.
Я, чесно кажучи, не очікувала від неї такого. Добре знаю Люду, вона б ніколи так не зробила. Спершу навіть образилася на неї, а потім мені ніяк не давала спокою думка, що в подруги щось трапилось.
Тож вчора я вирішила сходити до неї додому. Людмила відчинила двері, але вона зовсім не була на себе подібною. Одягнута в якесь лахміття, розпатлане волосся.
Люда повела мене на кухню, зробила чай, попросила вибачення, що більше не має мене чим пригостити, бо ще не готувала вечерю. Подруга мала засмучений та втомлений вигляд, ніколи її такою не бачила. Вона пішла в кімнату, а потім повернулася з подарунком для мене. Ми пили чай.
Я першою наважилась почати розмову.
Знала, що рік тому в подруги померла свекруха. Зі слів Люди, вона була дуже хорошою жінкою. Після виходу на пенсію вона помагала невістці з онуками. Повністю перейняла на себе всі домашні турботи. Готувала їсти, прала, прасувала одяг, сиділа з дітьми, виконувала з ними домашні завдання.
Хоч Марія Павлівна і мала власну доньку, втім любила Люду як свою дитину. Вона відпускала невістку на роботу, а сама займалася з дітьми. Коли молоді їздили на відпочинок чи до друзів у гості, вона теж робила по дому все сама. Люда могла спокійно піти на каву з подружками, записатись в салон на стрижку.
Подруга ніколи не була обтяжена дітьми та хатніми справами, навіть уроки з дітьми робила бабуся.
Люда цінувала свекруху та була вдячна їй за все. Але тільки коли її не стало, зрозуміла, наскільки добре було жити з нею, і стільки добра вона зробила для них.
Подруга скаржилась, що їй тепер ніколи навіть одяг попрасувати, не говорячи вже про салон краси чи відпочинок з подругами. Зимою діти часто хворіли, тож їй приходилось брати лікарняні, а ще скоріш за все з роботи її звільнять через скорочення.
Увесь вечір Люда зі сльозами згадувала свою другу матір, котра стала для неї такою рідною. Їй було так добре поруч з нею, а тепер на душі пусто.
Мені стало шкода подруги, тому я пообіцяла, як тільки потрібно буде посидіти з дітьми, я з радістю допоможу.
Бачите, а хтось говорить, що зі свекрухою важко жити. Бувають добрі мами, саме такою й була свекруха Людмили.
