Я завжди скептично ставилась до прикмет, допоки сама не потрапила в досить дивну історію. Моя двоюрідна сестра Оля виходила заміж, вона покликала мене бути в неї дружкою. Оскільки Ольга вже довгий час живе в Чернівцях, а я у Львові, ми домовились, що напередодні весілля я приїду на день швидше та ночуватиму в неї. Адже дружки мають одягати наречену.
Зранку, поки всі метушились, мені зробили макіяж, а потім прийшла черга сестри. Поки Олю фарбували та робили зачіску, я не знала, чим себе зайняти. Аж тут на кріслі помітила вбрання нареченої. Не знаю чому, але мені захотілося приміряти фату нареченої. Я стала перед дзеркалом та почала милуватись собою. Саме в цей момент зайшла моя тітка — мама Олі.
Побачивши фату на моїй голові, вона розхвилювалась, сказавши, ніби не можна приміряти вбрання нареченої. Вона підбігла до мене та вирвала фату з рук. Я від несподіванки розплакалась, бо не знала про ці прикмети. В кімнату зайшла сестра, почала мене заспокоювати, мовляв, не вірить в ці прикмети, тож марно я так розхвилювалась.
Ось і настав день весілля. Все було просто чудово. Наречений закохано дивився на свою дружину. Весілля справляли два дні, а потім молода сім’я відправилась в подорож.
Я вже й забула про той неприємний випадок на весіллі сестри. За певний час Оля подзвонила та повідомила радісну звістку — вона чекає дитину. Хоч я інколи приїздила на свята до них у гості, але, схоже, моя тітка ніяк не могла забути моєї витівки. Ольга народила сина, радісний батько з букетом зустрічав її з пологового. Я теж прийшла привітати сестру. Але хресною мене не взяли, тітка була проти, тому вибрали подружку.
А потім наше спілкування зовсім змінилось, сестра виховувала дитину, я знайшла нову роботу, тут у мене появилось нове коло спілкування, але стало значно менше часу. Ми могли з сестрою інколи зідзвонитись. Вона часто хвалилась своїм сином та питала, коли я заміж збираюсь. Я лише відповідала, що нікуди не поспішаю, хоча давно вже була не проти піти під вінець. Мала не одного хлопця, але чомусь ніхто не спішив робити мені пропозицію. Я завжди передавала “привіт” її чоловіку, Оля привітно запрошувала мене в гості, на цьому наше спілкування й завершувалось.
Минуло три роки. Від рідних я дізналася, що сестра зі своїм чоловіком більше не живуть разом. Моя мама говорила, що після народження дитини все змінилось, вони перестали розуміти одне одного. Сварки, докори, непорозуміння. Втім, тітка завжди пхала свого носа в їхні стосунки, бо жили вони всі разом. Петру доводилось терпіти не лише дружину, але й тещу. Тож його терпіння увірвалось. Зібрав свої речі та покинув їх.
А через пів року я випадково зустріла Петра. Він став мені розповідати про своє нелегке життя в тій сім’ї. Так між нами зав’язалося спілкування. Спершу ми спілкувалися як знайомі, а потім сама того не усвідомлюючи, я зрозуміла, що відчуваю до нього щось значно більше. Розуміла, я зовсім неправильно вчиняю стосовно сестри та наражаю себе на цькування рідних, але нічого з собою вдіяти не могла. Тим більше вони давно розлучилися.
Через рік ми подали заяву до РАЦСу. Вирішили не робити гучного святкування, а справити весілля без плаття, фати, ресторану. Після цього сестра та її рідня зовсім припинили зі мною спілкуватися.
