Сьогодні особливий день. Нарешті я познайомлюсь з нареченим моєї єдиної доньки, яку виростив та виховав сам. Так склалось, що наша мама вирішала виїхати за кордон, та й знайшла там своє щастя без нас з Наталочкою. На той час донці виповнилось три рочки.
Донечка моя – це моє все. Ми живемо душа в душу. У нас сильний емоційний зв’язок, який дуже цінного коштує. Про романтичні почуття до цього хлопця я з самого початку чув від Наталочки, але не думав що все перейде в сильну симпатію один до одного. От і готувався цілий день. Сильно хвилювався перед зустріччю. Зі слів доньки чув, що дуже вихований хлопець з інтелігентної сім’ї без шкідливих звичок. Сподівався, що ми знайдемо спільну мову, але все ж таки черв’ячок ревнощів, як батька, був присутній.
Спланували вихідні провести на дачі, яка знаходиться в лісовій місцевості. Свіже повітря та неймовірно привабливий пейзаж біля мальовничої річки дасть змогу більше відкритися та пізнати один одного. Під час моїх роздумів про неминучу зустріч, загавкав, як дзвіночок наш Амурчик. Ось вона – довгоочікувана зустріч..…
Відкрилися двері хвіртки й заходить худеньке, невеличке в окулярах хлоп’я. Йому назустріч біжить моя донька, бере за під руку та веде до мене знайомитися, протягуючи мені руку.
– Доброго дня, пане Миколо Миколайовичу, мене мама назвала Іваном. – мовив наречений
– І тобі також доброго дня Іване — мамин син. – мовив я.
З першої фрази знайомства, цей хлопчина, уже , м’яко кажучи, мені аж анітрошки не симпатизував. Вихованості та інтелігенції я в ньому поки не примітив. Наступна його фраза зовсім мене засмутила.
– Наталко, а де обіцяні шашлики, та й ще пивом мене ти суди сватала? – запитав Іван з неприхованим обуренням.
– На гамаку хотів тут у вас погойдатись, а ще й на рибалку я не проти сходити – мрійливо мовив Іван.
Погляд Наталки впав на моє обличчя, вона не знала куди себе подіти, від поведінки коханого вона була готова провалитися крізь землю. От діждався зятя! Цілий день готувався та мріяв про спільну змістовну бесіду. Нарешті познайомимось та найдемо якусь спільну мову, та навіть планував рибалку, але після претензій до моєї доньки все бажання кудись поділось.
– Хлопче, ти, мабуть, не туди попав – це не база відпочинку, а маєток твоєї дівчини, а ті хто тут проживає — не прислуга, а батьки! Мабуть, ти щось поплутав, Іване! – не стримуючись та обурено мовив я.
– Мабуть, знайомства з батьками Наталки у тебе не складеться. Збирайся та йди до своєї автівки і їдь звідси.
Наталка, як в німому фільму, тільки кліпала очима та й нічого не могла сказати. В себе дома я цього мажорчика бачити точно не хочу і не буду. Всіма силами буду розкривати доньці очі, та й подальшому, щоб була більше розбірлива у своєму виборі.
