Я проста дівчина з села та ця історія про мене. Я мріяла навчатися у великому університеті в місті. Мої батьки підтримали мене в моєму прагненні, ми тримали велике господарство та гроші у нас водилися, тож я вступила до університету та очікувала, що в моєму житті почнуться новий етап. Проте не все було так, як я собі уявляла.
Я приїхала у місто у своєму звичайному сільському одязі. У нас вдома ніхто не звертає увагу на зовнішній вигляд та я звикла до цього. Але мої нові одногрупниці почали сміятися прямо мені в обличчя, показуючи пальцем на мій одяг, не хотіли зі мною дружити.
Це була дуже неприємна несподіванка, я розплакалась та пішла в гуртожиток.
Увечері зателефонувала моя мама, щоб дізнатися, як пройшов перший день. Я розповіла, що всі сміються з мене через одяг. Мама була засмучена і продала кілька курей, щоб дати мені гроші на новий одяг. Про це вона повідомила мені коли наступного разу зателефонувала. Я не знала як мені на це реагувати.
Коли на вихідних я повернулася додому, мама дала ці гроші. Наступного понеділка пішла в магазин. Обрала той, який був найбільшим, та в якому я колись бачила своїх одногрупниць. Проте як тільки я зайшла до магазину, мене звідти прогнали, назвавши обідранкою. Вони навіть не поцікавилися чи є у мене гроші на одяг.
– Іди в магазин для таких як ти, він якраз знаходиться через дорогу, – кричала продавець вказуючи на магазин вживаного одягу.
Це дуже засмутило мене, і я знову зателефонувала до мами. Я була у розпачі. Сказала, що не хочу продовжувати навчання у місті та попросила перевести мене на заочну форму навчання.
Мама відповіла: “Тетяно, не дозволяй іншим людям впливати на тебе своїми думками. Можливо, одяг – це єдине, чим вони можуть хвалитися. Вони не такі розумні, як ти, і не мають такого великого серця. Подумай ще раз. Ти завжди можеш перейти на заочне навчання, а я завжди буду тобі підтримкою.”
Я трішки заспокоїлась та пішла в сусідній магазин, який був неподалік. Він не мав великих вітрин та там не продавався одяг відомих брендів, проте дівчина продавець мене дуже радо прийняла та з великим задоволенням допомогла мені підібрати одяг.
З часом я знайшла нових друзів і всіх вражала своїми знаннями. Одногрупниці зверталися до мене за допомогою в навчанні, але я ввічливо відмовляла їм. Не через бажання помсти, мені просто не хотілося спілкуватися з такими недалекими людьми.
Після закінчення університету завдяки своїм знанням та навичкам мені вдалося знайти хорошу роботу, я тепер розумілася в брендах одягу, могла дозволити собі придбати все, що захочу, але я цього не робила, бо у мене не було бажання хизуватися та комусь щось доводити.
