Часто буває, коли у відносинах, тим паче коли в шлюбі, а шлюб тримається тільки на дітях, всі почуття сходять нанівець. Ось і моя історія не виключення. Ми з чоловіком весь час бігали у справах. Він по роботі мотався по місту та відрядженнях, щоб підписати якомога вигідніший контракт для фірми, часто навіть їсти забував. Згадував лиш тоді, коли я подзвоню, або напишу повідомлення з нагадуванням. А я намагалась поєднувати виховання двох дітей, та не пустити на самотік невелику справу, яку будувала важкою працею. Можна сказати, це була моя третя дитина. Було невимовно важко. Зустрічались ми з чоловіком тільки коли ранком просинались. Я ввечері вкладала дітей, та йшла далі працювати пару годин. Чоловік приходив десь після опівночі, просто падав в ліжко та спав до нового будильника. Навіть на вихідних.
Минали дні, так місяці. Ми зрозуміли, що щось не так. Не так у наших почуттях одне до одного. Власне, їх просто немає. Особливо явним це стало, коли ми вирішили поїхати родиною на відпочинок, а спільних тем чи то інтересів з чоловіком у нас немає. Шлюб тривав ще деякий час, проте все було марним. Врешті, по спільному бажанню ми просто анулювали його. Діти залишились зі мною, чоловік як забезпечував нас, так і забезпечує. Ці гроші ніяк не позначались в його бюджеті. Наше розлучення було виключно на папері, в реальному житті нічого не змінилось.
Десь з місяць назад мені стало так погано на душі, вирішила завезти малих до бабусі, а сама піти по магазинах, або хоч в кафе спокійно випити кави. На роботі сказала не турбувати мене. На всяк випадок вимкнула телефон.
Я зайшла до мого улюбленого в студентські роки кафетерію, купила кави з шоколадним кексом, пішла за найбільш віддалений столик біля вікна. Невдовзі мене окликнув знайомий голос. Біля мене стояв колишній чоловік. Ми розговорились. Вперше за стільки років. Виявилось, ми все ж таки мали спільні теми для розмов. Нам було навіть весело та цікаво. В кінці вечора, коли час вже було прощатись, ми ледь пересилили себе. За роботою та побутовими клопотами ми забули про головне – одне одного. Надалі ми ще декілька раз випадково зустрілись. Потім це переросло в цілковиті побачення, немов колись, до одруження. Наші почуття вирували, життя розквітло в нових кольорах. Я можу сказати з впевненістю – жодна робота, чи б пак справа життя не варта жертви розміром з кохану людину!
