У нас з чоловіком є двоє дітей: син та дочка. Зовсім недавно ми придбали сину квартиру, адже вважаємо, що чоловік повинен забезпечити жінку житлом.
Але наша радість від покупки швидко затьмарилася образою дочки. Для неї наш вчинок незрозумілий, адже вона вважає це неправильним стосовно неї як дитини. В її очах ми зрадники, а її брат – людина, котра отримує все, що хоче.
Дочка якось прямо нас запитала:
– Мамо, а чому ви купили квартиру саме Ярославу? Я на три роки старша. А він все життя на вашій шиї сидить, нічого не робить, а вже має власне житло!
Ми спробували пояснити доньці, чому так вчинили.
– Доню, зрозумій. Він чоловік, має бути забезпечений. Ти сама знаєш, заробляє Ярослав небагато, на квартиру точно не вистачить. А як одружиться, куди приведе свою майбутню дружину, а дітям що дасть? А ти ж не маленька, дасть Бог, зустрінеш колись заможного чоловіка…
– Я б нічого не казала, якби ви брату не дали квартиру. Хіба то справедливо з вашого боку? Ми однаково ваші діти, а ви забезпечуєте Ярослава, а про мене забули. Хочете допомогти – допомагайте двом, а не комусь одному. Мені вже тридцять два роки, куди я, по-вашому, приведу чоловіка. Соромно комусь сказати, що я досі живу біля батьків.
– Тебе ніхто не виганяє з дому, живи стільки забажаєш, а тим часом можеш відкладати собі гроші на житло. Хіба це з нашого боку не допомога, скажи?
– Ще б пак! Є різниця, накопичувати кошти на житло та отримати квартиру в подарунок.
Згоди ми так і не дійшли. Переконані, що чоловік має мати власне житло, а жінка може вдало вийти заміж. Ми допомогли доньці порадами та пропозицією жити в нас, допоки вона не створила власної сім’ї.
Дочка дуже образилась. Вона таки вийшла заміж, і разом з чоловіком працювали, щоб мати змогу жити у власній квартирі. Тільки після цього її образа все одно не минула. Дочку досі мучить одне питання: чому ми зробили таку велику різницю між ними?
