Наш син кинув нас на призволяще. Він не хоче опікуватися старими батьками. Живе в Турції разом з жінкою. В них двоє дітей.
Син каже, що приїхати не може. В нього робота та сім’я. Ми прохали відсилати нам грошей. Живемо на мізерну пенсію. В нас є однокімнатна квартира, але багато за неї платимо. Нам доводиться на всьому економити. Говорили сину тисячу разів про своє скрутне становище! Він лише співчуває. Співчуттям ситий не будеш!
— Слухай, Том, може ми до них поїдемо, якщо сину немає коли? — Запропонував мій чоловік.
— Чудова ідея!
Я переповіла все сину. Він мовчав якусь хвилину, а далі швидко заговорив. Він казав, що живуть з дружиною на невеликі гроші. Вони можуть дозволити собі небагато. В них же двоє дітей? Дарма, що живуть за кордоном. Зарплатні їм не вистачить, щоб утримувати нас.
Важко повірити! Я дивлюся телевізор. Там чітко показують, як люди за кордоном з жиру бісяться. В них гарні будинки, високі зарплати і надзвичайно малі податки. Син сам казав, що їсть морепродукти та п’є якісь заморські напої. Вони коштують купу грошей! Гроші забити свій шлунок є, а допомогти батькам немає! Він сам нам казав, що їздив на якийсь курорт. Говорив, що поїздка влетіла їм в копійочку. Нехай не їздить на свої курорти, а батькам допоможе! Син не хоче брати на себе відповідальність за старих батьків. Вся правда!
Якщо йому важко, то нехай невістка за нас візьметься. Я не бачу проблеми. Син робить з мухи слона. За ними нагляду особливого не треба. Будемо сидіти в кімнаті тихенько, як миші. Чому син вирішив, нібито на нас потрібно витрачати купу грошей? Старим людям багато не потрібно. Ми їмо мало, одяг купувати не треба, нікуди не ходимо. До того ж, ми будемо мати якісь гроші. Нам же пенсія приходитиме. Ще можна квартиру здавати. З нами не буде клопоту!
Переконуємо сина забрати нас ось уже другий тиждень. Він постійно відбріхується. Нам набридло постійно слухати про низьку зарплатню. Нехай придумає іншу відмазку або ж нарешті забере нас! Схоже ми виростили невдячного сина.
Ми сина ростили. Дали йому все необхідне. Він зобов’язаний нам життям. Він ж не може все життя тільки від нас брати. Пора віддавати борги! За батьків теж треба думати. Ми сподівалися, що про нас хтось буде думати на старості років. Навіщо ж ми його народжували? Яка з нього тепер користь? Невдячна дитина!
