Ми щасливі рівно до тих пір, поки всією душею хочемо бути такими. Поки помічаємо дрібнички, які роблять наші будні такими, як вони є. Помічаємо людей та їхні почуття. Поки ці люди присутні в нашому житті. Проте, людина створена так, що до хорошого звикає швидко. Скільки хорошого та приємного ти для неї не зробиш, твої вчинки будуть знецінені. Як тільки перестанеш це робити, звинуватять в незацікавленості.
Ми з чоловіком зустрілись вже повноцінними членами суспільствами. Він директор будівельної фірми, я провідний менеджер в одній з кращих рекламних компаній в Україні. наше життя було присвячене кар’єрі. Відносин, а тим паче шлюбу чи дітей не мав ні хто. А так хотілось. Відносини наші розвивались швидко, тому тяжко було помітити ті моменти, які не влаштовували одне в одному. Занадто вже захопило нас кохання.
Через пів року відносин, ми вирішили одружитись та завести дітей. В декрет вирішили йти обоє. Тобто ми могли з легкістю підмінювати одне одного та працювати віддалено з дому. Професія дозволяла.
Коли народилась наша манюня, почали вилазити косяки, які ми не помічали раніше. Як то кажуть “битовуха”. Не там поставила чашку. Не там поклав носки. А головне, після такого бурхливого виливу почуттів одне на одного було дуже помітно, що всі наші почуття перемкнулись на дитину. Ми майже перестали помічати нашу присутність поряд. Будь-які слова, а тим паче прохання відразу викликали нервовість, а частіше всього переходили у сварку.
Я пиляла чоловіка, що той перестав дарувати мені квіти, ми не ходимо гуляти разом… Його дратувало, що наше кохання зникло зі спальні, мало не з самого початку вагітності. А якщо й було, то тому, що треба. Без емоцій.
Нашій донці незабаром виповниться рік, наш шлюб йшов до свого кінця. Я сиділа на підвіконні, пила каву, а за вікном йшов густий дощ, та легенько гриміло. Чоловік приніс мені на мисочці тістечко. Глянув мені в очі, та тихенько вийшов з кімнати, щоб не розбудити малечу. Не очікувано по щоках покотились сльози. Невже це все? Невже наше кохання змушене закінчитись так?
Я поставила чашку, вийшла слідом за чоловіком. Підійшла, та міцно обійняла. Ні. Кохання не закінчується, якщо воно справжнє. Воно змінюється в залежності від кожного етапу нашого життя. Головне вчасно помітити його, та ті речі, в яких воно живе. Як це тістечко нагадало мені, що кохання та піклування висловлюється по різному.
