Нещодавно ми з дружиною придбали власне житло. Чотири роки прожили з тещею, а коли стали збирати речі, щоб переїхати, мама незадоволено спитала, як це вона тепер платитиме комунальні сама, а продукти за що купить. У тещі трикімнатна квартира.
Дружина сказала, щоб мама продала свою трикімнатну квартиру та купила однокімнатну, а гроші, які залишаться матиме на життя.
Наступного дня моїй дружині подзвонив її рідний брат та сказав, що вони з сестрою повинні платити за маму комунальні та купляти їй продукти.
Дружина погодилась, брат допомагав мамі два місяці, а потім сказав, що в нього немає грошей. Ми ще довго помагали тещі, а потім я сказав дружині, що більше не можу сам все оплачувати, в кінці кінців мама ще має сина. Нехай він трохи помагає. Та теща заявила, що наш обов’язок їй допомогти, оскільки вона стільки років нас годувала, ми жили в її помешканні. А син одразу після одруження почав орендувати квартиру.
Після цього ми просто припинили давати мамі гроші. Вона таки продала свою квартиру та обміняла її на однокімнатну, записавши житло на сина. Решту коштів залишила для себе.
Теща мало не щодня телефонує, просить допомоги, говорить, що зробила все так, як ми й говорили.
Дружина майже щотижня їздить до мами щось помагати, хоча не розумію цього. Якщо мама оформила квартиру на сина, то хай до нього і звертається. Теща твердо переконана, що донька зобов’язана помогти їй, інакше для чого вона її виховувала.
