Ми з Оксаною одружені вже понад 30 років. У нас міцна сім’я, двійко дітей, які вже теж побудували свої сім’ї. Всі ми живемо в одному селі. Ми стараємося допомагати дітям усім, що можемо їм дати. Внуків любимо понад усе на світі.
А ще, недалеко від нашого дому, живе моя матір. У мене ще є молодша сестра, але після одруження вона переїхала до столиці, разом із своїм чоловіком.
Мій батько помер ще коли я одружувався, тож мама зараз живе одна. Самі розумієте, що вона зовсім не молода і потребує постійного догляду. Ми з дружиною намагаємось їй це забезпечувати. Розуміємо, що сама вона не справиться.
Моя сестра дуже рідко навідується. Аргументує це тим, що їхати додому далеко і не вигідно, а забирати матір до себе теж не хоче. У них невелика квартира, свої діти, старенька жінка їм ні до чого. До того ж у селі свіже повітря, власне подвір’я, матері ту живеться краще, ніж у шумному місті.
За моєю матір’ю зараз доглядає дружина. Вона у мене дуже любляча, інакше не стала б цього робити. Справа у тому, що вони з матір’ю ніколи не ладнали. Тобто, не подумайте, сварок ніколи не було, але й теплих відносин теж. А зараз їм доводиться багато часу проводити одне з одною.
Я би хотів чимось зарадити, але дружина розуміє, що робота навколо матері скоріше жіноча, ніж чоловіка. Я звісно допомагаю, чим можу але їсти готувати, чи вмивати стареньку мені не довіряють.
Відколи мама стала така безпорадна, я сестру узагалі не бачу. Вона приїжджає двічі на рік, на декілька днів, а потім від неї знову нічого не чути. Ось так було і на Пасху. Вона приїхала на два дні, а потім повернулась додому. Допомогти, нічим не допомогла, лише зробила немислиме.
Коли ми з дружиною прийшли до матері, наступного ранку, після від’їзду сестри, то дізнались, що мама дала сестрі велику частину своїх відкладень. А грошей там було не мало, бо ми майже всю пенсію відкладали. Продукти, засоби гігієни, одяг – все на свої гроші купували. Її ж гроші відкладали на випадок, якщо щось станеться. Все-таки матір моя вже не молода.
А вона просто взяла і віддала. Мені якось так неприємно стало, але говорити я нічого не став. Не хотів її засмучувати.
На матір я не можу злитись, вона старенька, скучає за донькою, все готова їй віддати. До того ж вона не завжди розуміє, що робить або забуває, що каже. Але що не так із сестрою, я не розумію. Вона для неї нічого не робить, навіть грошей не надсилає, але все одно знаходить у собі достатньо наглості, щоб забрати останнє у неї. Як у неї совість дозволила взяти ті гроші. Вона і сама добре заробляє, і її чоловік.
А ще сумно через те, що я знаю, який у матері заповіт. Вона усе навпіл поділила, між мною і сестрою. Ви не подумайте, я би їй допомагав, навіть якби вона нічого мені не залишила, але ж хіба такий поділ справедливий? Я роблю усе, що її старість проходила з комфортом і радістю, а сестра приїжджає раз в пів року. От чому так стається? Хтось чинить по совісті, а хтось забирає останнє. А зрештою, фінал в обох один…
