День був звичайним. Я відпрацював вAжkuй тиждень. На вихідних сподівався гарно відпочити. Заварив каву, ввімкнув телевізор і тут дзвонить дружина:
— Народила двійню!
Я кавою подавився. Якось взяв себе в руки. Питаю:
— Коли?
— Десь годинну тому! — Весело тараторила дружина.
— Може ти б відпочила?
— Ти що не радий? — Жінка одразу перемкнула режим «щаслива мама двійні» на «злу бестію».
Діло пахло смаженим. Потрібно терміново заспокоїти дружину:
— Ні, люба. Я дуже радий! Що ти таке кажеш? Коли тебе випишуть? Як наші діти? Хто народився?
— Чудово! Дві дівчинки! Красуні! Здоровіші за всіх. — Дружина знизила голос. — Слухай… Тут таке діло. Мамуля молода народила, але відійшла під час пологів. Вона дуже молоденька. Батьків в неї немає. Батько дитини невідомий. Маля хочуть віддати в дитячий будинок.
Дружина мовчала. Вона так робить, коли дуже щось хоче. Чекаю, коли вона впорається з емоціями.
— Давай його заберемо.
Пропозиція в стилі моєї дружини. Вона педіатр. З дітьми знаходить спільну мову на раз два. Вона завжди мріяла про велику сім’ю, де буде багато дітей. Я підтримував її погляди, але троє немовлят одночасно…
— Він милий хлопчик! Така гарна дитина, словами не описати. Оченята великі, зелені, носик курносий! Він пухкенький, хорошенький! Абсолютно здоровий хлопчик! Я не хочу його комусь віддавати.
Я досі мовчав.
— Ну, будь ласочка. — Жалібно протягнула дружина.
Я одразу здався.
— Добре, кохана. Заберемо.
— Тільки родичам нічого не скажемо. Нехай думають, ніби я народила трійню. — Наставляла дружина. — Не хочу наражати дитину на якесь особливе ставлення з боку родичів. — Дружина скривилася на слові «особливе».
Ніхто не знав правду про народження Ігната, навіть він сам. Ми ростили дітей в однаковій любові та наказували всіх рівноцінно. Хвилювалися за одне, що буде, коли дитина виросте? Поки діти малі, не видно різниці. Може, з віком, Ігнат стане геть не схожим на нас?
Роки йшли. Ігнат ріс. Він мав такі самі, як в мене очі. Його волосся нагадувало мамине. Ігнат мав такі самі губи, як в моєї дружини.
Ігнат був нашим. Він схожий на нас на всі сто відсотків. Вподобаннями пішов в дружину. Вони вдвох їли полуницю в шоколаді, дивлячись детективні передачі. Зі мною Ігнат годинними сидів тихенько на риболовлі, а сестричкам допомагав розплутувати клубки пряжі.
Дружина часто жартома питає:
— Слухай, любий. Може в тебе була молоденька, гарненька дівчинка на стороні? Ну, як таке може бути?! Він наш з ніг до п’ят! Не дарма, він мені одразу сподобався.
Живемо п’ятнадцять років з нашим сином. Він досі нічого не знає. Ми плануємо колись йому розповісти правду. Закон підлості такий, що все таємне, рано чи пізно, стає явним. Не скажемо ми, то всесвіт все одно підкине нашому сину якусь свиню. Ніхто з родичів не підозрює про нашу таємницю, адже Ігнат схожий на нас!
Як добре, що моя дружина полюбила чужого хлопчика з першого погляду. Я теж його полюбив, але з часом. Він чудовий син, надійна опора та підтримка. До того ж, талановита дитина. Ще раз переконався, доля завжди знає, як краще. Ми можемо не очікувати на подарунки долі, але варто приймати їх з розкритими руками.
