Нас в сім’ї дев’ять. Мама народила нас, коли батько був живий. На жаль, його не стало несподівано та рано.
Мені ледь виповнилося чотири. Я мало що розумів. Мені намагалися пояснити зникнення батька. Сестри казали про кращий світ, ангелів та вічне життя. Я слухав, але все одно не розумів. Питав:
— Він довго буде в тому світі? Нехай скоріше повертається! Я сумую за ним.
Або:
— Ну, навіщо він пішов в той світ? Чому йому вдома не сиділося? Може, я татка чимось образив?
Мама плакала, почувши мої питання. Вона залишилася сама, з дев’ятю дітьми на руках. Найстаршій ледь виповнилося двадцять один. Алевтина взяла мамині обов’язки на себе, а маму відправила на заробітки.
Наступні двадцять років, мама їздила по світу. Вона була в Німеччині, Польщі, Італії, Чехії, Росії та Голандії. Здається, багато побачила. Де там! Мама працювала по 14-16 годин. Вона відрізняла країни по валюті. Якщо їй показати якусь пам’ятку, вона не скаже, якій країні та належить.
Ми просили маму відпочити. Хоч раз в тиждень нехай вийде вип’є кави, прогуляється, побачить іншу країну. Дзуськи! Мама працювала, наче віл. Вона хотіла всіх вивчити, купити квартири та, в цілому, влаштувати нам життя.
Пощастило мати таку маму, як наша! Ми зібралися з сестрами та братами на нараду. Треба було терміново вирішити, як віддячити мамі. Довго радилися і нарешті придумали. Ми відкрили на мамине ім’я рахунок, купили їй хатинку в гарному селі й зробили ремонт в нашій квартирі. Мама дала нас все необхідне. Пора їй віддячити.
Ви б бачили мамине обличчя, коли ми презентували їй подарунок! Мама плакала від щастя. Вона цілком на це заслуговує. Грошей, які ми назбирали, мамі вистачить на довгі роки. Вона зможе спокійно розразовуватися за комунальній платежі, купувати смачну їжу та подорожувати. Ми завжди хотіли відправити маму відпочивати. Після двадцяти років важкої праці, вона приречена на довгий відпочинок.
