Моя сестра придумала собі ідеального чоловіка. Вона жила мріями про свого, того самого принца.
— Він повинен мати чорняве волосся, карі очі, виражені риси обличчя, підкачане тіло, рельєфні м’язи, грубий голос, ріст метр дев’яносто. Також має бути освіта, бажано в області технологій. Машина та квартира обов’язкові. Смак теж важливий. Навіщо мені чоловік без почуття прекрасного у середині? А ще…
Цей список можна перераховувати вічно. Сестра вперто шукала того самого. Вона міняла хлопців часто. Було таке, що вона на першому побаченні одразу переходила у наступ. Хлопці тікали або вона їх кидала.
Пошуки тривали сім років. В нашому домі побувало безліч хлопців. Всі вони були потенційними чоловіками сестри. Врешті-решт, вона втомилася від пошуків і поїхала за кордон на відпочинок. Неочікувано, саме так вона знайшла своє кохання. Як красиво сестра описувала свого обранця. Я стільки слів не знаю. Він ідеальний, казала сестра. Такого, як він, точно немає. Точно Аполон!
Приїхала сестра зі своїм обранцем в кінці літа. Ми чекали на цю зустріч затамувавши подих. А як інакше?! Ми чекали на красеня, якого світ не бачив. Що ми побачили?
Звичайний хлопець. Ріст середній, худощавий, м’язами не пахне. Обличчя худе, витягнуте, з рудою борідкою. Очі зелені, губи тонкі. В хлопцю все було не таке, яке сестра шукала роками.
— Хлопче, яка в тебе освіта? — Поцікавилась мама.
— Програміст. Маю дві вищих освіти. Цікавлюся… — Далі я не слухав.
Хоч одне бажання сестри збулося, навіть з запасом. От таке воно кохання. Шукаєш ідеал, якого світ не бачив, а в результаті закохуєшся в звичайного хлопця з борідкою. Ми нічого не казали сестрі, але весь вечір кидали один на одного погляди. Сестра нічого не помічала, бо дивилася закоханим поглядом на свого програміста.
