Мені щиро шкода мою подругу Юлю та те, як склалось її життя. У 27 років вона зустріла, на перший погляд, хорошого чоловіка. І тільки згодом виявилось, що він був одруженим та мав трьох дітей. Було надто пізно щось міняти — подруга дізналась, що чекає дитину.
Він говорив, ніби дуже радий цій звістці, а потім за ним і слід простиг. Тільки гроші Юлі лишив, і то небагато.
Подружка хотіла знайти його, але все було марно. Вона таки народила доньку, однак, по правді, я не помічала від неї якоїсь особливої уваги чи любові до цієї дитини. Подруга могла залишити дівчинку на свою маму, а сама пів дня просидіти в мене. Юлія ніколи не боялась труднощів, просто все звалилось на неї як сніг на голову.
Пізніше вона зрозуміла, що мама з неї не дуже хороша, до доньки жінка не мала материнських почуттів. Подружка від початку затаїла в серці образу на батька дівчинки, який добряче попсував її долю. Не за горами 30 років, а свого щастя Юля так і не зустріла.
Дитина так і залишилася на вихованні в бабусі, поки її мати влаштовувала своє особисте життя. Втім заміж подругу ніхто не кликав, не хотілось до кінця життя самій бути. Це дуже її засмучувало. Подруга обірвала всі зв’язки з рідними, і здавалось, навіть мені заздрила — в мене чоловік, двоє дітей, я відчуваю себе щасливою.
А коли Юлії виповнилось 39 років, вона зустріла чоловіка, старшого від неї на 7 років. І трапилось диво — він зробив їй пропозицію. У день їхнього весілля гості зі сторони нареченої не могли звести очей з її обранця, всі дивувалися, що Юля в ньому знайшла. Розлучений, двоє дітей — дев’ятнадцяти та двадцяти двох років, досі живуть за батьків кошт. Жоден з них не навчається і не працює. Їхня мати залишила синів з батьком та пішла шукати кращого життя. Вона переконана, що колишній зобов’язаний утримувати своїх синів.
Будинок у них за містом, нічого особливого в ньому немає. Безлад на подвір’ї та в хаті, занедбаний город, мабуть, подруга й потрібна там як домогосподарка.
Її чоловік ще після весілля поставив вимогу, що його дружина повинна займатися хатніми справами та сидіти вдома. Ще б пак! Юля від ранку й до вечора, не розгинаючи спини, обходила все господарство. У них корова, кури, свині. Потім город, прибирання на подвір’ї та в хаті, приготування їжі.
Юлія не працює, тому чоловік утримує її, хоча приносить в дім він не так вже й багато. Зате дружині на роботу виходити забороняє. Подруга змушена доглядати за його дорослими синами, прибирати за ними, готувати хлопцям їсти. Однак діти від початку незлюбили Юлю. І ставляться до неї як до ворога. От воно — жіноче щастя. Найбільш прикро, що Юлії абсолютно байдуже на свою рідну дитину, зате чужих доглядає.
Якось я спитала в подруги, чи щаслива вона в сімейному житті? Юля сумно кивнула головою “так”. Волосся заплетене абияк, один і той же халат, виглядає, як бабуся років 70.
Щотижня на вихідних вона по пів дня стоїть біля плити, щоб догодити друзям свого чоловіка, котрі до ранку гульбанять. Хіба в цьому щастя? Невже про таке заміжжя подруга мріяла все життя? Помітно, що навіть з обручкою на пальці Юля виглядає зовсім нещасливою жінкою. Рабиня, по-іншому не скажеш!
