У нас не дуже добрі відносини із моєю невісткою. Олена – вже друга дружина мого сина. І от, нещодавно, вона приїхала до мене у гості і у нас відбулась невеличка розмова.
Вона доволі молода, як на мого сина, але їх це не зупинило. У них є дитина – Ігор, якому вже три рочки і це улюблена тема моєї невістки. Завжди розхвалює його. Воно й не дивно, все-таки вона матір. Та й я Ігорчика люблю. Але у мене є ще один внук, від першого синового одруження.
От я і запитала, коли вона востаннє з ним бачилась. А вона мені відповіла:
- А ми не бачились.
- Досі? Я думала, що ти обіцяла познайомитись із ним. Невже мій син проти?
- Та ні, він вічно кличе мене із собою, але я відмовляю.
- Чому?
- Та як чому? Це ж не моя дитина, для чого нам бачитись? Він батько, він хай і бачиться. Він і сьогодні з ним.
- Ну хіба тобі не цікаво? Та й Ігор захоче з братом познайомитись, коли виросте.
- Коли виросте, тоді і подивимось. Він поки нічого не розуміє, то йому й не треба цього.
- А хіба Тарасик не хоче познайомитись?
- Хотів, але я не дозволила? Може іншим разом.
- Іншого може і не бути.
- Ну та й добре.
Я бачила, що невістка не задоволена від цієї розмови, тож перестала наполягати. А вона ще трохи посиділа і зібралась додому. Образилась, що я підняла цю тему. Вона не любить говорити про минуле мого сина. Але його син – не лише минуле, але й теперішнє і майбутнє. Їй доведеться зустрітись із ним, то чому б не налагодити спілкуванні, поки він ще малий і хоче цього?
Чи мені не варто лізти у їхні справи, все-таки вони вже дорослі люди, можуть самі розібратись.
