Ранок видався важким. Надворі задощило, тож після того, як вимкнула будильник і збиралась хвилинку полежати та вставати, я несподівано солодко задрімала і прокинулась аж за пів години. Мов ошпарена, зіскочила з ліжка, похапцем зібралась і чимдуж помчала на зупинку.
Хоч там пощастило: маршрутка приїхала одразу, навіть добігати довелося. Швиденько заскочила, вмостилась на задньому сидінні та почала шукати гроші на квиток. Перевернула догори дриґом всю сумку – грошей немає. І тут я з жахом згадую, що вчора на роботу я ходила з рюкзаком, саме там і лишився гаманець з грошима.
В цей час водій починає оголошувати, щоб передавали гроші за проїзд і що не поїде, поки всі не розрахуються. Оскільки о цій порі люди зазвичай поспішають, тож інші пасажири вже почали незадоволено роззиратися по боках, шукаючи винуватця затримки. І не треба бути генієм дедукції, щоб зрозуміти, хто саме не заплатив.
Я починаю нервово перевіряти всі кишені в надії, що там завалялась якась дрібна купюра, але, як на біду, всі кишені порожні. Люди навколо мене уже починають нервувати також і навіть висловлювати своє незадоволення. Ситуація патова. Але тут мої очі несподівано зупиняються на шоколадці. Вранці я не встигла поснідати, тож кинула в сумку хоч щось їстівне.
У мене не було вибору – або пан, або пропав. Я виймаю шоколадку і зі словами «Передайте, будь ласка, водієві за проїзд», – передаю її чоловікові, що стояв найближче до мене. Той здивовано подивився то на мене, то на шоколадку, посміхнувся і передав далі. Шоколадка помандрувала до водія, а в салоні почав проноситися легкий сміх. Коли ж шоколадка дійшла до водія, я голосно, так, що він почув, вигукнула:
– Вибачте, будь ласка, я сьогодні забула гаманець, а їхати безкоштовно не хочу, тож візьміть, що є.
Після моїх слів сміх в салоні став гучнішим. А після того, як водій сказав, щоб передали здачу і подав дві цукерки, весь автобус буквально вибухнув сміхом.
Ось так моя, здавалось би, безвихідна ситуація підняла настрій усім роздратованим пасажирам ранкової маршрутки.
