Моя донька вийшла заміж майже в тридцять років. Це її перші серйозні стосунки. До цього вона не могла втримати біля себе чоловіка довше, ніж два місяці. Мій зять вже був одружений тричі. Він на десять років старший за мою доньку. Від кожної своєї колишньої жінки має мінімум одну дитину.
Мене насторожує вибір доньки. В зятя четверо дітей від колишній жінок. Всі його жінки працювали, мали своє житло й довго не могли побудувати стосунки. Схоже, що мій зять, шукає конкретний типаж жінки.
Їхні стосунки розвивалися швидко. Зять не хотів зі мною спілкуватися. Зрозуміла я це не одразу. Донька вуалювала його відмови приїхати в гості наступним чином:
- Мамо, він на роботі затримується. Ну, ти ж сама розумієш. Він працює з ранку до ночі. Треба комусь гроші заробляти.
Ще каже таке:
- Він хоче вдома відпочити. В нього один єдиний вихідний. Справ купа! Наступного разу, точно заскочить.
Наступний раз не настає. Вже й донька рідше заходить. Вона менше дзвонить. Я намагаюся вивідати причину, але вона мовчить. Схоже, це через зятя.
Якось я подзвонила до доньки. Хотіла попрохати її зайти за пиріжками. Я напекла їх надзвичайно багато. Донька говорила по телефону тихо. Ще трішки і вона почала б шепотіти.
- Мамо, я не можу приїхати. Розумієш, в мене…. Ну…. Справи.
- Які? Ти береш додаткові зміни на роботі?
- Ні, мамо. В мене інші справи. Думаю, ти розумієш. Ой, мамо! Я не можу говорити. Вибач, потім подзвоню. – І вона кидає слухавку.
«Потім» ніколи не настає. Я маю подзвонити сама, інакше вона далі мовчатиме. Може мені здалося, але донька боїться говорити при ньому зі мною. Болить в мене серце за неї. Я гадки не маю про їхні справи, але те, що я вже побачила, мені геть не подобається.
