Я заробляю сім 7000 гривень. В мене є донька та чоловік. Гроші додому приношу тільки я. Чоловік сидить без роботи. Він отримує 1500 гривень з біржі і радий цьому. «Свої» гроші витрачає на власні потреби. Я купую їжу, плачу за комунальні платежі, займаюся дитиною, даю гроші на школу. Все роблю я. Прибирання на мені, приготуванням їжі також я займаюся. Все я.
Терпіла його дуже довго. Впродовж року, він сидів вдома. Здається, ходив на співбесіди, комусь дзвонив, писав резюме. Чомусь на роботу не брали або вакансія не була гідна такого пана, як мій чоловік. Сторожем бути не хоче, вантажником теж, таксистом йому бути важко, одній мені тягти сім’ю легко!
Мій терпець урвався остаточно, коли я знайшла йому роботу, домовилася про стажування, а він не прийшов! Мені брехав прямо в очі! Каже:
- Голубко моя, я пішов туди, але мене відправили назад через дві години. Я їм не підходжу, бо занадто худощавий. Їм треба кремезний хлопчина! Це точно не я.
Тоді я прозріла. Він не хотів працювати. Його все влаштовувало. Їсти приготують, приберуть, гроші принесуть і все до рота складуть! Коли дитина хворіла, він не міг подивитися за нею. Я мусила брати відгул, хоча ми жили тільки за мої гроші, щоб посидіти з донькою. А що робив мій чоловік? Пив пuв0 перед телевізором та жалівся на брак знань в фармакології. Без мене він не міг розібратися, які ліки давати дитині. Донька сама знає, що їй пити. Дитині сім! Чому вона знає, а той нероба – ні?
Я поїхала до мами. Зібрала речі, дитину і спокійно покинула його квартиру. Умови такі: він знаходить роботу і в нього буде сім’я або сидить сам, без нічого. Перший місяць, він навіть не ворухнувся. Думав, що я жартую. Раніше йому казала, ніби не зможу покинути його квартиру, бо облаштувала її під себе. Хрін йому. Краще в мами в однокімнатній, чим з ледащом в двокімнатній квартирі.
Подзвонив чоловік через два місяці. Він досі не мав роботи, але слізно благав повернутися. Ну, звісно він дзвонить. Не має кому тягти всі борги за комуналку та драяти свинарник, який він розводить за день!
