Я була молода і нікого не слухала. Чоловік, який старше за мене на 14 років, звернув на мене увагу. Я відчувала себе неймовірно щасливою. Мені здавалося, я надзвичайно доросла поряд з ним. Він старший, прожив трохи життя. Якщо звернув на мене увагу, то я особлива. Такі чоловіки не будуть дивитися на дурних дівчат.
Поки я тішила свою самооцінку, подруги і мама постійно застерігали мене. Вони наголошували, якщо старший чоловік не може знайти собі жінку серед однолітків, то з ним щось не так. Він шукає собі або молоду ляльку, або обслугу. В моєму випадку був другий варіант, але зрозуміла я це через роки після розлучення.
Степан не хотів чекати. Він залицявся до мене AгpEcuвn0. Я думала, саме так виглядає справжнє кохання. Він не питав, чи хочу я кудись піти, а ставив перед фактом. Степан купував дорогі речі. Він міг подарувати персня, цінник якого перевищує вартість моєї квартири. Степан приїздив після роботи за мною. Він привозив квіти на всі наші зустрічі. Зблизились ми надзвичайно швидко. Пройшло п’ять тижнів і я опинилася в його ліжку.
Про колишню дружину Степана я дізналася випадково. Точніше, моїй мамі розповіла її колега. Вона особисто знала дружину Степана. Колишню він взяв в жінки, коли тій було 16. Степану тоді виповнилося 25. Любов до молодших жінок в Степана була завжди. Вони прожили разом вісім років. Дружина народила йому трьох дітей. Степан вимагав від неї пологів. Він забороняв робити Aб0pт чи пити протизаплідні. Дівчина сиділа вдома, виховувала дітей і драяла дім. В Степана триповерховий будинок. Він не хотів наймати прибиральницю.
— Навіщо вона треба, якщо в мене є жінка? – Говорив Степан. — Лишні трати. Сама з прибиранням впораєшся. Якщо важко, то збирай речі і їдь до мами жити.
Дружина все терпіла. Вона не мала ні освіти, ні підтримки батьків. Мама відмовлялася приймати доньку назад. Дівчина жила в справжньому хатньому pAбcтвi. Вона не мала права розмовляти з незнайомими. Степан заборонив їй дзвонити по телефону. Він вважав, що подружки погано впливають на його дружину. Дівчата розповідали про своє вільне життя, хобі, навчання та роботу. В дружини Степана не було нічого, окрім чоловіка тupAnA та когорти дітей.
Степану подобалося його життя. Він хвалився перед друзями своєю дружиною, яку він «виховав під себе». Чоловік свято вірив: жінка повинна цікавитися тільки хазяйством. Його дружина не мала ні копійки. Він абсолютно нічого їй не давав. Всі гроші були в Степана, адже «він їх заробив і йому вирішувати куди їх витрачати». Кошти на їжу дівчина вимолювала.
Як же дружина Степана стала колишньою? Все просто. Вона втекла без копійки в кишені. Дівчина знайшла свій паспорт, який Степан ховав, і втекла через вікно. Бідолашна була наляканою і зломленою. Вона залишила дітей, бо не змогла б їх прогодувати, та скудний одяг. Вона не хотіла нічого, окрім свободи.
Мама переповідала цю історію зі сльозами на очах. Вона жаліла ту дівчину і не хотіла мені такої долі. Мене здивувала почута історія. Я не хотіла в неї вірити, адже була безмежно закохана в Степана. Я вже уявляла, як він бере мене в дружини. Я була його. Подумки.
Я вирішила зробити по-дорослому. Переповіла Степану почуте і попрохала підтвердити чи спростувати слова. Звісно ж! – Степан від усього відмахувався. Він назвав свою колишню дружину ледащом та меркантильною дypEп0ю. Степан запевнив мене в безмежному кохані до своєї колишньої. З його слів виходило наступне: він на руках її носив, все дарив, а вона зажерлася та втекла з коханцем. Степан завірив мене, що ніколи не кривдив свою кохану. Це вона покинула його з трьома дітьми на руках! Йому важко. Він батько-одинак. Таких в країні мало. Він надзвичайно сильно любить своїх дітей і бажає їм всього хорошого. В першу чергу, Степан мріє знайти гідну матір для своїх дітей. Я йому чудово підходжу на цю роль.
До такого повороту подій, я не була готова. Брати на себе трьох чужих дітей в двадцять років — така собі перспектива. Я довго сумнівалася. Мої подружки одразу забили тривогу. Мама благала не приймати пропозицію Степана і залишитися вдома. Я нікого не послухала.
Я переїхала жити до Степана. Його діти прийняли мене тепло. Вони чудово виховані. На перших порах життям, ними опікувалася колишня дружина Степана. Поки він рік шукав собі жінку, з ними сиділа няня. Я очікувала допомоги і підтримки від тої самої няні чи від Степана. Бажано, одразу від обох. Няню Степан звільнив одразу після мого переїзду. Я гадки не мала, що робити з тими дітьми. Доводилося дзвонити мамі за порадами. Вона допомагала не охоче. Я знала, їй не подобається мій роман. Вона проти Степана. Я наївно сподівалася змінити мамину думку. Хотіла показати їй, який Степан хороший.
З кожним днем мою свободу трішки забирали. Я припинила гуляти з подружками, бо треба за дітьми дивитися. Повар, прибиральниця та садівник зникли на третій місяць мого проживання в Степана. Аргумент той самий, що й з колишньою дружиною. З’явилась я, його жінка, значить повинна робити усю брудну роботу. Я не могла заперечити. З роботи пішла, бо Степан попросив так зробити.
Я вчилася на третьому курсі університету, який покинула. Після місяця стосунків, Степан наказав забрати документи, інакше він мене покине. Мама протестувала, але я не слухала. Я, як дypnenньkвA oвечка, виконувала всі забаганки Степана. Спілкування з мамою так само зійшло на нуль. Мені забороняли їй дзвонити. Степан перевіряв кожний мій крок. Він вимагав цілковитої покори. Я слухала.
В ті часи, знайшла втіху в дітях. Вони жаліли мене, поки Степан не бачив. В старшого був телефон, який він давав мені для дзвінків та есемес. Степан ніколи не перевіряв телефон сина. Він сприймав синів, як предмет інтер’єру. Тут я згадала про всі застороги, про розповідь його колишньої дружини. Я прожила з Степаном три роки і вирішила тікати. Він краще підготувався, ніж в минулий раз. Всі мої документи були в нього, але я твердо вирішила втекти. Потім зроблю нові. На відмінну від його колишньої дружини, я мала куди піти.
Тоді сталося те, чого я не очікувала. Діти Степана вчепилися мені в руки і благали їх не кидати. Вони боялися власного батька. Я забрала їх з собою. Чесно, в той момент, мої мізки відключилися. Важко залишитися осторонь, коли троє дітей тримаються за тебе, як за рятівний круг. Я забрала їх з собою. Середня дитина, Маша, дякувала мені всю дорогу додому моєї матері. Старший, Олег, ніс на руках наймолодшого. Я тягла наші валізи і благала Господа Бога допомогти нам.
Мама прийняла мене без слів. Я не знала, що робити зі своїм життям. Я зруйнувала все, що мала. Моє навчання на червоний диплом кануло в леті. Чоловік виявися тираном і тепер я мала трьох, не своїх дітей, в 23 роки. Таке собі підґрунтя для щасливого життя.
Подруги боялися п0mcтu зі сторони Степана. На диво, він взагалі не злився. Його тішила перспектива жити вільно від дітей. Ми заключили контракт, за яким я відмовляюся від аліментів. Він спокійно передавав дітей мені, а взамін я повинна забутися про його існування. Мене влаштовувала така угода.
Ми жили п’ятеро в двокімнатній квартирі. Мої діти, а я вважала їх цілковито своїми, називали мою маму бабусею. Вона червоніла, від сорому. Їй приносила задоволення увага від дітей. Едік, Маша і Олег росли надзвичайно дружніми дітьми. Я досі дивуюся. Якою ж хорошою була перша жінка Степана, якщо вона змогла чудово виховати дітей?
Я працювала на трьох роботах. В вільний час бралася за підробітки. Мама теж працювала. Вона допомагала всім, чим могла. Я не змогла повернутися на навчання. Про нього довелося забути. Я хотіла дати все дітям. Ми впоралися. Всі ми – п’ятеро членів нашої дружньої сім’ї. Наше щастя міг затьмарити один випадок, але діти не покинули мене.
Батько згадав про дітей. Степан приїхав на шістнадцятиріччя Едіка. Він вказав на нове авто, яке могла стати Едіковим. Маші обіцяв знайти багато чоловіка, а Олегу купити квартиру. Батько згадав про дітей, бо йшов в депутати. Хотів відбілити репутацію. Мені вистачило одного погляду на Степана, щоб покритися мурашками від страху. Моє тіло трусило. Пройшло стільки років, а страх перед ним залишився.
Степан вів переговори з дітьми тихенько. Він постійно зиркав в мою сторону. Я боялася, що діти послухають батька і покинуть мене. Я не хотіла втрачати сім’ю. Степан глянув на мене востаннє. Чоловік посміхнувся мені єхидною посмішкою.
«Все. Це кінець. Він відібрав в мене сім’ю» – подумала я.
Степан відійшов від дітей. Ті залишилися стояти на місці. Він підійшов до мене і процідив крізь зуби:
— Гарно виховала. Вітаю. – І пішов.
Діти одразу підбігли до мене. Я плакала. Не могла більше стримувати себе. Всі емоції виривалися з середини. Діти не пішли до батька. Вони відмовили йому. Не хотіли діти подарунків від багато батечка. Вони добре пам’ятали життя з ним. Найкраще врізалось в мізки те, що чужі люди ставилися до них краще, ніж рідний батько. Він викинув їх, наче кошенят. За всі роки, Степан ні разу не згадав про них. Тільки коли мова пішла за його гроші, він прийшов.
Я знову плакала, але вже від щастя. Як же добре мати таку люблячу сім’ю!
