Зустрілися з хлопцем з чотирнадцяти років. Він ніяк не хотів кликати мене заміж. Після закінчення школи, хлопець зсилався на наш ранній вік. Він не хотів одружуватися в сімнадцять років. Казав: «Почекаємо до третього курсу університету, а там видно буде!»
Я чекала. Ми закінчили універ. Я працювала, хлопець теж. Жили разом. Я виконувала всі обов’язки дружини, але нею не була. Моєму терпінню приходив кінець. Я не могла зрозуміти сенсу наших стосунків. Навіщо зустрічатися майже вісім років, якщо не плануєш нічого серйозного?
Мої подружки казали мені в очі:
— Він тебе не кохає. Ти для нього безкоштовна обслуга. Розумієш? Навіщо йому кликати тебе заміж, якщо ти без офіційного союзу виконуєш всі обов’язки дружини?
— Подруго моя люба! Він досі в пошуку жінки. Не хоче кликати заміж, щоб можна було піти в будь-який момент. Залиш його і займись своїм життям.
Вони мали рацію. Мій хлопець дійсно не кохав мене. Всі роки я старалася, все робила для нього, завжди поступалася йому. Хотіла, як краще для нього. В замін, я не отримувала нічого. Судити на тверезу голову легше. Тоді я кохала його до безтями.
Я виконувала ті обов’язки, які в нормальних стосунках дівчата не роблять. Наприклад, я мила його взуття. Своє могла не встигнути почистити, але взуття мого «чоловіка» завжди блищало від чистоти. Я чистила пам’ять в його телефоні, бо йому було лінь. Кожен місяць по чотири години витрачала на те заняття. Як тільки він поїв, я одразу прибирала крихти, витирала йому губи серветкою. Я завжди готувала ті страви, які він любив. Колишній не соромився замовляти те, чого забажає його душа. Я бігла в магазин за продуктами. Могла в десять піти чи в одинадцять годин ночі. Він не йшов зі мною. Я виконувала всі його забаганки.
Вагітність застукала мене зненацька. Я не чекала на дитину. Заробляла небагато. Основну суму грошей приносив хлопець. Я думала дитина нас зблизить. В моїх мріях, він робить мені пропозицію, як тільки я кажу про вагітність. В нас буде сім’я. Справжня! Після п’яти років шлюбу, я народжу ще одну дитину. В нас буде хлопчик і дівчинка. Ми купимо будиночок за містом, а краще в селі.
Якою ж дурепою я була! Нікуди мене не покликали. Хлопець злився на мене. Він вирішив, що я спеціально завагітніла. Для мене був один вихід — Aб0pт. Інакше він піде. Важко повірити в такі слова. Ще важче, коли подібний бруд чуєш від коханої людини. Я не хотіла виконувати його прохання. То моя дитина. Частинка мене. Втрачати коханого боялася. Не важливо, що я оберу, мені все одно буде боляче.
Я думала довго. Радилася з мамою, подружками. Всі казали народити і піти від хлопця. Я послухала їх частково. Мені вдалося вмовити хлопця на пологи, після яких я одразу відмовлюся від дитини. Він не вірив в правдивість моїх слів. Я вмовляла його впродовж місяця. Вдалося заключити з ним угоду. Якщо я приїжджаю з пологового будинку з дитиною, він одразу виставляє мене за поріг. Я погодилася.
Пологи пройшли добре. Від дитини відмовилася, а хлопець — від мене. Його не хвилювало: є дитина, немає її. Він пішов до іншої після дев’яти років стосунків. Зараз я розумію, він одразу так запланував. Він хотів піти вже тоді. Напевне, в нього залишилися якісь муки совісті. Якби він пішов туди, зі мною могло б статися щось страшне. Хто його знає, як стрес впливає на вагітних. Він почекав. Краще б пішов одразу!
Пройшло три роки. Я не маю ні чоловіка, ні дитину. Надзвичайно сильно шкодую про свій вчинок. Мати завжди повинна обирати дитину. Чому я так не зробила?
