-Люсь, я тут з тобою хотів поговорити. В кінця цього року буде вже кінець третього року, як ти в декретній відпустці. Скажи мені, тільки чесно, ти на роботу хочеш піти, чи краще б вдома залишилась?
-Ого, неочікувано ти підняв цю тему. Насправді я навіть і не знаю. Вже неодноразово думала над цим, але до кінця цю думку довести не можу.
-Ну то скажи мені зараз перше, що в голову прийде.
-Хм…перше? Ну тоді я думаю так: наша донька ходить до садочка з двох років. Вже рік як вона стабільно раз в місяць хворіє. Точніше раз у два тижні. Останнього разу, навіть тобі довелось декілька днів вихідних брати, щоб нас в лікарню завезти… Тяжко сказати. Я хочу жити та розвиватись, як повністю соціалізованих людин, зі своїми цілями в кар’єрі та своїми можливостями. Проте, той факт, що вся відповідальність за здоров’я дитини лежить на мені, не дає мені це зробити. Ти ж знаєш, що я вже пробувала і віддалену роботу, і з вільним графіком. Але у малечі свої плани на мій день, тож…Гадаю, ти сам здогадуєшся, що та як. Я б з радістю повернулась до своєї банківської кар’єри, проте, трішки пізніше. Нехай донька набереться (трохи) більше здоров’я, щоб не хворіла так часто, та я займусь тоді своєю кар’єрою. Сподіваюсь, ти мене зрозумієш.
-От знаєш, чому ми з тобою одружились? Тому що ми навіть думаємо однаково. Я дуже хвилювався, що ти іншої думки. Все ж, ти була досить успішною у своїй справі… Просити тебе покинути її було б егоїстично з моєї сторони.
– А не егоїстично залишати дитину, та не хвилюватись за її здоров’я? Всьому свій час, Андрію. Я не хвилююсь, бо знаю, що можу у всьому покластись на тебе. Дякую тобі за це.
-Слухай. Ще одне. Моя матір прийде. Ти ж знаєш яка вона, не геть дружна зі своєю головою… Вона мене вже давно пиляє, щоб я тебе на роботу виганяв, мовляв, ти в мене на шиї сидиш… І не доведеш їй, що ти виховуєш нашу дитину, а я займаюсь чоловічими справами. Не звертай уваги, дуже тебе прошу. Не ведись на провокації, та не сварись з нею, знаєш же, що це все дарма.
-Та знаю… Дістала вона вже мене. Хотіла собі в невістки багачку, а отримала мене. Ох і не пощастило.
Люся в мене була хорошою дружиною. Завжди мене підтримувала, та ніколи я не бачив, щоб робила якісь пакості, чи зло. А от мати моя геть не така. І вічно сунула свого носа до наших справ. Горбатого могила виправить, але все ж, дістало вже. Все вона хотіла, щоб ми розійшлись, та я знайшов собі когось краще. Точніше не знайшов, а одружився з донькою її подруги. Навіть при дружині сватала мені її. Фу, стидоба. Не потрібен мені ні хто крім моєї коханої дружини та найкращої доньки у світі. Не моїй матері жити та будувати своє майбутнє з ними, тому зі своїми порадами нехай йде лісом.
