Маргарита йшла в школу. Її викликав директор. Її донька п0бuлAcя з хлопцем. Маргарита звикла до таких викликів. Вона завжди вчила свою доньку заступатися за себе. Краще навчити бuтucя й не хвилюватися за свою дитину.
Ніколи Маргарита не жила багато. Нормальне життя давалося важко. Вона багато працювала, але доля не хотіла полегшувати її життя. Сюрпризи переслідували її на кожному кроці. Недавно мати відійшла на той світ. Батько переписав квартиру на k0xAнky. Тепер Маргарита вимушена думати, як взяти та виплатити іпотеку, щоб в доньки було своє житло.
Віддати доньку в цю школу було важко. Вона престижна. Щоб потрапити сюди, діти складають екзамени. Її донька вчилася добре, але на репетиторів йшло відсотків тридцять від Маргаритиного заробітку.
Маргарита переступила поріг кабінету директора. Там вже сиділа її донька, якийсь хлопчина та його батьки. Жінка одягнена в хутро, на руках золоті персні. Чоловік в діловому костюмі, на правій руці золотий годинник. Маргариті це не сподобалося. Вона одразу зрозуміла – правду вони не доведуть.
- Ваша донька!.. – Кричала жінка в хутрі.
Сварка тривала годинну. Донька Маргарити p03бuлA хлопцю ніс за те, що він заліз їй під спідницю. Дівчина не збиралася таке терпіти. Одразу дала відсіч. Хлопчина не очікував такого. Він звик, що всі його терплять. Дівчата не заперечували, якщо він розпускав руки. Точніше, так думав хлопчина. Він мав гроші, тому дозволяв собі все. Батьки дали йому зрозуміти – за гроші можна вирішити усе.
Хлопчина нікого не поважав. Він хамив вчителям, займався своїми справами на уроках, міг вщипнути за сідниці вчительку. Ніхто нічого не говорив. Всі чудово розуміли одну просту істину – хлопця нікуди не переведуть. Правда завжди буде на його стороні.
Вчителям не було куди діватися. Містечко маленьке, роботи мало. Всі трималися за своє місце. Діти не хотіли отримувати cunцi, адже нахабний хлопчина «сколотив» собі бAnдy таких самих вiдm0p0жEnux. Вони могли гуртом схопити когось та myтy3uтu за школою. Директор закривав на це очі. Батьки хлопця давали гроші на ремонт школи. Вони побудували зону відпочинку та спортзал. Без їхньої допомоги, працівники школа далі б оббивали пороги мерії.
Маргарита не слухала криків батьків «золотого хлопчика». Вона знала свою правду. Її донька ніколи не лізе перша. Вона або захищає себе, або заступається за інших. Зараз йшло протистояння не батьків і навіть не дітей, а двох соціальних класів – багатих та бідних.
- Мені байдуже кому ви подзвоните. Ваш син розпустив руки, за що тримав в обличчя. – Спокійно сказала Маргарита. Вона дивилася тій жінці прямо в очі. Не можна перед такими давати задню.
- Тобто, ви визнаєте свою провину? – Запитав директор.
- Я визнаю, що донька захищалася.
Вони не дійшли компромісу. Доньці Маргарити винесли попередження. Якщо повториться щось схоже, то її відрахують. Хлопцю нічого не було.
Маргарита взяла доньку за руку.
- Все правильно зробила.
- Правда? – Донька міцніше стисла мамині пальці. – Мені так не здалося. Можуть відрахувати.
- Грець з ними! – Різко викрикнула Маргарита. – Головне, стій за себе! Шкіл в Україні багато.
Донька Маргарити широко посміхнулася. Вона завжди пам’ятала, як їй пощастило з мамою.
