Вітчим мені взагалі не подобався. Ми рідко спілкувалися. Жили в одній квартирі, але робили вигляд, ніби не знаємо один одного. Він був людиною замкненою та холодною на емоції. Вітчим завжди давав гроші на мої потреби. Він вмовив маму віддати мене в художню школу, за що йому велике дякую. Вітчим возив мене після школи на заняття музикою. Він ніколи не пускав мене саму ввечері. Навіть якщо я йшла в магазин за рогом. Вітчим боявся за мою безпеку.
В школі, його турботу я сприймала, як контроль. Він не говорив зі мною по душах, не цікавився з ким я гуляю, але показував любов по-іншому. Я не могла його прийняти, Була мала. Сприймала вітчима, як конкурента. Не хотіла ділити маму з ним і сердилася, що рідна ненька проміняла батька на іншого чоловіка.
Мама завжди казала, що батькові байдуже на мене. Він не дзвонить, не пише, навіть не приїздить, щоб поздоровити зі святами. Я не слухала її. Любила батька, незважаючи ні на що. Він був для мене кумиром, хоч не вкладався в моє життя.
Я кардинально змінила ставлення до вітчима, коли його не стало. Вони прожили з мамою двадцять три роки. Дітей не народили, хоча мама хотіла. Вітчим був безплідним. Вони нажили три квартири, два автомобілі, багато грошей і два бізнеси. Мали ювелірний магазин та пекарню. Мама була повноцінним власником всього майна, окрім однієї квартири. Вона була цілковито вітчима. Трикімнатна, в центрі Києва.
Коли я виходила заміж, мені пообіцяли зробити хороший подарунок – квартиру. Я раділа, хоча чудово розуміла – батьки не повинні робити такий дорогий подарунок. Мене виховали в атмосфері праці. Я з малих літ знала, що повинна заробити на своє життя самостійно. Мій чоловік розділяв мої погляди. Ми планували самостійно потихеньку назбирати грошенят і купити невеличку квартирку.
Після весілля, ми все ще чекали квартиру. Жили в батьків чоловіка. Вони хороші люди. Звичайні, працьовиті з середнім доходом. Дарувати квартири не могли. Вони не заперечували проти нашого проживання з ними. Самі забрали до себе.
Живучи зі свекрухою, я постійно думала про власне житло. Хочеться бути повноправною господинею в квартирі. В середині була надія на допомогу батьків. Проходили тижні, місяці, а від мами ні словечка. Вона дзвонила, але про квартиру нічого не казала. Мама намагалася уникати цієї теми. Вона починала злитися, якщо я натякала на обіцяну квартиру.
Минуло два роки. Ми змогли накопити на оренду квартири. Переїхали від батьків чоловіка. Жили скромно, але окремо. Нас хвилювало питання свого житла. Ми роздивлялися різні варіанти. Все таки потрібна своя квартира. Проблема загострилася, коли я дізналася про свою вагітність. Жити на орендованій квартирі з дитиною не весела ідея. Ми хотіли мати свій простір.
Саме в той період не стало вітчима. Він пішов з життя увісні. Мама носила траур не довго. Здавалося, вона швидко забула про вітчима. Я не розуміла її поведінки. Дивно було спостерігати за нею. Здавалося, мама прожила з ним щасливо. В них була ідилія.
Бабуся розповіла правду. Мама змінилася. Її характер розкрили гроші. Вона давно не допомагала бабусі. Я не знала про це, адже раніше бабусі пересилали гроші і приїздили допомогти з хатніми справами. Конфлікти між бабусею та мамою загострювалися. Вітчиму теж постійно перепадало. Він намагався втихомирити маму. Постійно нагадував про все хороше, що бабуся зробила для неї. Мама нікого не слухала.
Квартиру мені запропонував подарувати вітчим. Тоді мама посварилася з ним. Вони не розмовляли тиждень. Мама запевняла всіх оточуючих, що дарувати квартиру молодим – погана ідея. Ми, на думку мами, можемо всісти їй на шию. Побачимо мамині гроші і мізки наші помутніють.
Мені було гидко чути подробиці сімейних інтриг. Я не очікувала від мами такого підступного вчинку. Грець з тією квартирою! Мене здивували її роздуми. Як можна бути скупою до власної мами та дочки?
Квартира мені перепала. Від вітчима. Він зробив свою квартиру дарчою на мене. Сказала про це бабуся. Мама мовчала, наче риба. Вона хотіла ту квартиру забрати собі. Правда як, я не знаю. Мамі не давала спокій думка, що вітчим не порадився з нею і відав житло мені.
Мама приїздила до мене. Я зібралася з силами, аби поговорити з нею спокійно. Мама повела себе дивно. Вона з порогу кинула мені огидну фразу:
- Що ти з ним робила?! Чого це він тобі квартиру залишив?! Лягла до нього в ліжко!
Чесно кажучи, в мене волосся посивіло. Я вперше бачила маму такою розлюченою. Вона дивилася на мене, але бачила когось іншого. В мене склалося враження, що вона бачить в мені не дочку, а суперницю.
Переказувати всю розмову немає сенсу. Вона була брудною і гидкою. Після того діалогу, я хотіла помитися. Мама звинувачувала мене в страшних вчинках. Я не очікувала побачити її такою. Вона дійсно змінилася. В гіршу сторону. Схоже гроші здатні псувати людей. Мамі дісталося все майно та бізнес. Одна квартира, яка з самого початку біла вітчимова, відійшла мені. Мамі ця інформація не дає спокою.
Дякую своєму вітчимові. Він виявився мені ближчим, ніж моя мама. Зараз я жалкую, що не спілкувалася з ним при житті. Він завжди думав про моє майбутнє, не те що моя мама.
