Майже в сорок років я дізналася про своє всиновлення. Не скажу, що сильно засмутилася. Я давно підозрювала про це. Я була руда, висока, струнка та мала здібності до мов. Мої батьки були геть інші. Вони низькі, повненькі, добре знають технічні науки й мають довге та темне волосся. Я не знайшла жодного рудого родича. Спочатку жартувала над цим, але скоро зрозуміла всю серйозність свого становища.
Мене цікавила історія мого народження. Я хотіла знати, як батьки забрали мене. Проста цікавість, нічого більше. Я надзвичайно сильно люблю своїх батьків. Вони найкращі люди в моєму житті. Я не хочу псувати з ним стосунки. Ніколи не хотіла. Мені достатньо вдовольнити свою цікавість.
Мама відійшла на той світ. Вона забажала розкрити мені правду. Сама не змогла, тому це зробив батько. Він плакав гіркими слізьми й благав не кидати його. Я не думала про таке! Довго заспокоювала старого батька. Він стільки зробив заради мене. Все здоров’я витратив на оплату двох моїх освіт. Він неперевершуваний батько. Я подякувала йому за все.
Я хотіла відверто поговорити з мамою. Мене цікавило, чому вона боялася сказати правду. До самої cmepтi берегла сімейну таємницю. Батько казав, що вона б0ялAcя. Не хотіла pyйnyвAтu стосунки. Шкода, що я не змогла поговорити з мамою. Я б змінила її хибні думки. Хіба важливо хто народив? Вони виховували мене.
Можливо, якби я була молодша, то думала інакше. Напевне, саме тому мама мовчала й забороняла батьку говорити. Тепер я точно не дізнаюся. Про мою біологічну матір батько розповів коротко.
Жила по сусідству. Народила дуже рано, в 15. Мої батьки вже були зрілі. Їм було під 30. Дітей не мали, але хотіли. Вони забрали мене. Мама все одно бажала віддати мене до дитячого будинку. Вона не бажала обтягувати себе мною. Мама ні разу не згадала про мене за сорок років. Вона ще сімнадцять років прожила по сусідству, але ні разу не поцікавилася життям власної дитини.
Я рада. Мене все влаштовує. Моє життя склалося добре.
