На душі так тяжко.. Не розумію що не так. Всі живі та здорові, мабуть, погода впливає на мій неспокійний емоційний стан. На вулиці глибока осінь. Все таке сіре та сумне, холодний осінній вітер пробирає до кісток. Та в цей вихідний, похмурий день вирішив зайнятися автівкою.
Заїхав на сто, а потім вирішив помити машину. Доїжджаючи до мийки, я розумію, що мити машину у вихідний день буду не тільки я один, черга вистроїлась у цілу колону. Переді мною ще п’ять охочих. Поглядаючи вперед скільки машин ще доведеться чекати, незрозуміло звідки переді мною з’являється дівчинка років з п’яти. Замурзана, обличчя в сажі. На худесенькому тільці висить на три розміри в’язаний світерочок, штанці бажають кращої долі, розтягнуті та в дірочках, а на ніжечках вдягнуті сандалики на босу ніжечку. А оченятка такі голубі та пронизливі.
– Дядечку, а не дасте мені копієчку на булочку, а то я вже два дні нічого не їла.
Звісно я бачив жебраків, які ходять з простягнутими руками та канючать гроші. Вони зовсім мене не чіпають, навпаки, бажання нагримати та відправити працювати. Але це дівча зовсім крихітне і чому в таку негоду вона тут просить на хліб?
– Як тебе звуть дівчинко?
– Настя. – відповіла дівчинка.
– А де твої батьки й чому ти тут жебракуєш, Настя?
– Я живу у тітки. Мама мене покинула у неї, а сама кудись поїхала, сказала що скоро повернеться. Місяць уже пройшов, а її немає.
– А чому тітка тебе не годує? – запитую я.
– Вона на мене постійно кричить. – мовила дівчинка.
Я не міг бути спокійним після всього, що розповіла мені ця дівчинка. На білому світі дуже багато безхатченків, дітей яких кинули батьки та віддали в дитячий будинок, але ніхто не має права знущатися та морить голодом дітей. На емоціях я запропонував дівчинці пообідати разом. Про те, що збирався мити машину я зовсім забув.
Ми з Настею заїхали в найближче кафе, замовили Насті піцу, та томатний сік. Хоча з дружиною своїх дітей не маю, але знаю що діти це полюбляють. Після смачного обіду я запропонував дівчинці відвезти її додому на що дівчинка охоче погодилась.
Коли ми доїхали до будинку рідної тітки я зрозумів, що сім’я багатодітна, з двору висипалось десь п’ять дітлахів, замурзаних та одягнених в лахміття як Настя, а слідом і тітонька, яка з криками кинулась до машини витягуючи Настю.
– Не треба тут кричати, а краще розкажіть чому ця дівчинка в таку негода роздягнена та голодна і де її мати? Якщо ви не бажаєте зустрітися з органами опіки то знайдіть її тому що я так це не залишу!
– Мати її заміж вийшла та виїхала за кордон, а мені залишила Настю. А малеча втекла не встигла я відволіктися на домашні клопоти. Ви ж бачите, що в мене й своїх діточок чималенько, не вслідкувала за нею.
– Бережіть її, вона гарна дівчинка.
Приїхавши додому, я розповів дружині все що зі мною трапилось, та запропонував їй надати тій сім’ї волонтерську допомогу. Так мені ті голодранці запали в душу, особливо маленька Настенка. Ми накупили в магазині багацько їжі, іграшок та одягу. Коли зайшли в будинок з подарунками у діточок радості було без меж, а криклива тітонька аж сльозу пустила, на настільки вона була вражена нашими діями та ввесь час дякувала та промовляла що ще ніхто так до них не відносився. А в мене як бальзам на душу, що я щось комусь зробив хороше. Тому моя порада, не будьте байдужими, чи правильніше сказати, черствими до людей, завжди йдіть на допомогу і вам все вернеться!
