Чому лікарі 3лi? Ці люди повинні проявляти співчуття до пацієнтів, але часто ми отримуємо бAйдyжictь, x0л0д або xamcтв0. Я їх розумію. Я вивчилася на фельдшера. Після, вступила на терапевта.
Коли я вчилася, нас пускали в відділення, щоб ми подивилися на роботу спеціалістів. Лікарі не вирізнялися великими посмішками. Вони не горіли бажанням вчити. Від них віяло пасивною агресією. Ми не розуміли, чому так. Допоміг тільки час.
На практиці нас всі шпиняли. В чіткій ієрархії, яка панує в лікарні, студенти медики знаходяться на самому дні. Нас немає в кого просити захисту, немає кому жалітися. Ми маємо все терпіти і мовчки слухатися.
Так відбувається, бо лікарі не можу відповісти пацієнту. Вони бувають різні. Найдивніші — старі люди. Вони найчастіше не дотримуються лікування, а потім винять лікарів. Одна бабуся прийшла сваритися з нашим терапевтом, бо в неї стан не покращився після таблеток. Лікар запитує: «Ви їх приймали?» Бабця дивується і відповідає: «Я думала, достатньо їх придбати!» Ні, це не анекдот.
Неадекватних пацієнтів багато. Є злі, бо хворі. Це інший випадок. Про них лікарі кажуть тільки хороше. Нас вчать співчувати таким людям і згладжувати конфлікти. Є абсолютно неадекватні. Вони краще знають, як лікувати, що пити, на які обстеження ходити.
Випадок з практики лікаря-травматолога. Приходить пацієнт з відкритою травмою пальця на руці. Ніготь вісить, як в народі кажуть, на м’ясі. Пацієнт відповідає на питання лікаря з агресією. Що розповів пацієнт про свою травму:
— Я забивав гвіздка. Промахнувся. Спочатку перебінтував футболкою. Кp0в не припинялася. Ніготь вісів, заважав. Я вирішив його відірвати кусачками.
Лікар обдивився ніготь, який висів на шкірочці.
— Чому ж не пішли до лікаря одразу?
— Бо я вас, прислужників Дuяв0лаA, нEнAвuджy! — Золота відповідь лікарю.
— Он воно що… То йдіть дорвіть нігтя самі, раз я вам так не подобаюсь.
Пацієнт сидів з відкритим ротом, а наш лікар спокійно на нього дивився.
Таких багато. Вони приходять постійно, псують нерви і йдуть додому. Лікар копить ці почуття, трішки виливає на медсестру, а вона — на санітарку. Ось так агресія повертається назад до пацієнтів.
Коли я пішла на роботу, то мріяла допомагати людям. Я завжди посміхалася, розмовляла ввічливо та намагалася бути корисною. Я говорила абсолютно всю інформацію про препарати і лікування. Завжди пояснювала пацієнтам, як перебігає їхнє захворювання та розповідала, чому воно виникло. Що я отримала взамін? Мені не треба гори золота, шоколадок чи Aлk0г0лю. Звичайного «дякую» буде достатньо. На мене написали дві скарги. За що, я досі не розумію. Зробили це люди, від яких я не очікувала нічого подібного. Мама з донькою прийшли без попереднього запису. Вони вимагали їх негайно прийняти, бо в дитини жар. Я відмовила. Дитина виглядала абсолютно нормально. Вона не виказувала якихось негативних емоцій. Це по-перше, а по-друге, на прийом прийшла мама. Через маніпуляцію з дитиною, вона хотіла швидше потрапити до кабінету. З цією жінкою ми гарно спілкувалися весь рік, але після цього випадку я кардинально змінила своє ставлення до неї.
Другу скаргу склала бабуся, якій я вибила знижку на ліки. Я сварилася за ці ліки, щоб старенька жіночка мала змогу їх брати зі своєї маленької пенсії. Написала вона скаргу, бо я більше не змогла боротися за її знижку. Інформація для загального розвитку, для приймання людей поза чергою мають бути вагомі причини. Якщо людині захотілося, бо в неї маленька дитина і їй важко стояти в черзі, то така причина не приймаються до уваги. Ображатися через це на лікарів — дитячий садок. В обов’язки лікарів не входить вибивати вам знижку на ліки чи шукати, де вони коштують дешевше. Якщо для вас це роблять, то в лікаря прокинулися людські емоції. Вам захотіли допомогти по-людськи.
Лікар кожен день слухає скарги, агресію в свій бік. Варто додати, що умови праці не у всіх гарні. В моєму місті працівникам швидкої допомоги, людям, від яких залежить будете ви жити чи ні, платять 3100. Вони працюють в приміщенні з пліснявою. Тому будинку більше років, чим самому місту. Опалення відсутнє, вікна пропускають повітря, меблі старі. Працівники постійно ходять в куртках чи светрах. Препаратів не вистачає. Машини обладнанні недостатньо добре. Головна біда — нові працівники не приходять. Ніхто не хоче сидіти за 3100 в холодному приміщенні, з ранку до ночі.
Ми втомилися. Лікарі працюють багато, отримують мало. Можна заперечити моїм словам. Багато хто працює по 12-14 годин і нічого! Не жаліються! Добре, що вони такі сильні. В мене лише декілька питання. Ті люди витратили тисячі гривень та нервів на навчання? Псували свій зір, ШКТ та спину, бо годинами вчили тисячі сторінок підручників? В студентів медиків немає особистого життя, хобі та вільного часу. Ми хочемо, щоб за роки навчання, де нам розповідали про порятунок чужих життів, медики отримували гідну заробітну плату.
Я працюю за мінімальну зарплатню і геть не тримаюся за своє місце. Знаєте чому? Бо через декілька метрів є АТБ, де я зможу отримувати 8000 гривень. Я не буду слухати скарги на поганий слух чи біль в суглобах, на мене не напишуть скаргу, бо я ліки відмовилася по місту шукати. Не має інтересу до професії. Шкода витрачених років на навчання, але в цьому немає вини медиків чи пацієнтів. Відповідальність за всі біди країни лежить на наших політиках.
Мала зарплатня, чітка ієрархія, постійно невдоволені люди, які зриваються на медиках, тобто тих, хто їм немає права відповідати. Лікарі абстрагуються від пацієнтів і стають схожими на роботів. Люди, від яких ми очікуємо співчуття, не можуть чисто фізично його дати.
