Ми з дружиною давно чекали, коли син нарешті осяде й знайде собі жінку, як-не-як йому вже скоро 30 років було б, а нам, на старості, і внуків хочеться поняньчити. І от рік тому він одружився з Оленою. Ще тоді я зрозумів, що вона дівчина непроста й все стало зрозуміло, коли вони почали з нами жити. Будинок у нас великий, тому й вирішили, що поки вони відкладатимуть на житло, то з нами поживуть. І тепер ми з дружиною не можемо змиритися з тим, що Олена не поважає наших традицій, вона навіть з нами за один стіл сідати не хоче.
Ще моя мама навчила дружину цій традиції. Полягає вона у тому, що вся сім’я має їсти з однієї великої миски, мов це робить нас дружнішими та й до того ж це дуже економно, оскільки після не потрібно мити цілу гору посуду, а щоб не вимазуватися, ми просто притримуємо біля ложки шматок хліба.
Ця традиція пішла ще від моєї бабусі, і моя мама, її невістка, і моя дружина її завжди дотримувалися, а от невістка не хоче проявити повагу. Почалось все з того, що для себе з сином вона ставила окремі тарілки, дружина говорила, що вона з часом звикне, то зараз для неї це щось нове, але тепер терпіти це невігластво зовсім не має сил, бо готувати вона почала для себе окремо й навіть перестала сідати з нами за один стіл.
Ми з дружиною намагалися її пояснити, що це неповага до наших традицій, але вона вигадала собі дуже зручне виправдання, мов вона працює дистанційно, у своїй кімнаті, тому й не може керувати тим, коли їсти, має вільну хвилинку, тоді й сідає, ніби це не завжди збігається з нашим графіком.
Я із сином пробував говорити, та він не хоче нічого її казати, говорить, що головне, що її зручно, не буде сваритися з нею через такі дрібниці.
А мені все одно сумно, що отак через неповагу одного втрачаються сімейні традиції, що до цього зберігалися роками…
