Мама залишила батька через тридцять три роки шлюбу! В голові не вкладається. Вони прожили разом довгі роки, виховали трьох дітей, а зараз мама намагається розвалити сім’ю. Віра не розуміла, чому вона робить їй боляче? Навіщо розлучатися? Батько іноді кричить, може ляпаса мамі дати, але ж він любить дітей і гроші додому приносить. Він завжди приділяв час сім’ї. Золотий чоловік!
Віра мала поговорити з мамою. Вона хотіла вберегти свою сім’ю. Мама зібрала свої речі і переїхала до подружки. Вона отримує невелику пенсію, ще знайшла роботу. Планує жити скромно, але сама.
Надія Петрівна відчинила донці двері з посмішкою. Жінки швиденько обійнялися. Надія раділа візиту доньки. Вона знала навіщо та прийшла. Надія вирішила пояснити доньці свої дії.
— Мамо, навіщо? — Перша почала діалог Віра. — Ви ж стільки часу разом були. Ще зі школи зустрічалися. Такою гарною парою були. Вам всі заздрили!
— Доню, саме тому, що він єдиний чоловік в моєму життя, я й подала на розлучення. Твій батько дозволяв собі витирати об мене ноги, бо я не знала іншого життя.
— Це потім було! Раніше він був добрим чоловіком. Він нам казав!
— Коли ми почали зустрічатися, мені було дванадцять, а йому вісімнадцять. Які нормальні стосунки можуть бути, якщо чоловік бере собі в пару дитину?
— Але ти ж його любила! Отже, було за що! — Вперто говорила Віра.
— Ох, доню, то було колись! Твій батько купував мені найкраще солодке, дарував дорогі речі та возив на курорти. Як тільки я завагітніла, він зрозумів, що більше я нікуди не дінуся. Його наче підмінили. Він твердо вірив, що діти, то моя відповідальність. Дивитися за побутом мала теж я. Твій батько нічим не допомагав. Він любив погуляти та валятися на дивані.
— Не правда! Він допомагав тобі. Суп для нас варив, соки купував. Він завжди брав в магазині нашу улюблену їжу. А наші поїздки на природі? Ти забула про них! Ми ж на кожних вихідних їздили!
— Доню, послухай мене. Готував тато їсти, коли я не могла з ліжка встати, бо в мене температура добігала до сорока градусів. Ваш тато не захотів мене в лікарню везти, щоб не витрачати лишні гроші на бензин. Сама дібратися не могла, ось і лежала вдома з важкою хворобою. Чудом залишилася жити. Їжу і соки він купував, бо я йому списки писала. Він гадки немає, що вам дітям треба. Він думає тільки про свої потреби. Для нього не існує нікого іншого, окрім нього самого. На відпочинок разом їздили? Ох, доню! Що він робив на тих відпочинках? Пив біля річки, поки я смажила рибу та дивилася за вами. Після тих відпочинків, мені потрібний був ще один відпочинок.
— Ти так кажеш, буцімто завжди було погано. — Насуплено мовила Віра.
— Для вас, дітей, я старалася, щоб завжди було добре. Коли ми сварилися, вас в квартирі не було. Ви рази три за життя бачили, як він дає мені ляпаса. Їх було більше. Точніше – його. НAcu_лля ваш батько не соромився і активно проявляв його в мою сторону. Мої синяки з’являлися не тому, що я впала. Розумієш?
Віра мовчала. Вона тихенько пила чай. Жінка не знала про проблеми батьків в стосунках. Вона гадки не мала, що батько дозволяє собі більше, чим можна. Віра не хотіла вірити, але реальність їй підсунула правду прямо під носа. Гарна картинка дитинства тріщала по швах. Віра вирішила більше не насідати на маму. Спитає про останнє, що її цікавить.
— Мамо, він колись говорив, чому покохав тебе?
— Кохання. — Надія протягнула кожну літеру, ніби смакуючи його язиком. — Приємне слово. Шкода, але кохання ваш батько не відчував. Він взяв мене в пару молодою, щоб, як він сказав, виростити мене під себе. Він хотів зробити з мене ідеальну ляльку. Як бачиш, в нього вийшло.
Жінки просиділи в тиші якийсь час. Надія думала про своє. Вона поринула в спогади далекого минулого. Їй не хотілося порушувати мовчанку. Віра зосередилася на думках про батька. Вона відчувала злість на всю цю ситуацію, на маму, на батька і на саму себе. Її ідеальна сім’я, якій всі заздрили, виявилась не такою ж ідеальною. Вони, як гарне яблуко, яке в середині червиве.
— Ти б хотіла собі таке життя? — Зненацька запитала Надія.
Віра подумала якусь хвилину. Вона думала, що мама живе правильно. Вона перейняла її поведінку на себе. Вірі на секунду здалося, що вона вже живе маминим життям. Її чоловік часто кричав на неї при своїх друзях. Він вважав, нібито має на це право. Вдома слізно вибачався. Казав, що більше не буде підвищувати голос на кохану жінку.
— Я ніколи не дозволю своєму чоловікові погано зі мною поводитися. Ти ж знаєш мамо! Я сильна жінка. Одразу обрубаю будь-яку ж0p_cт0kicть з його боку. — Віра намагалася говорити впевнено, але якийсь черв’ячок сумніву копошився в ній.
Надія важко видихнула. Вона чудово бачила, що робить її зятьок. Копія її чоловіка. Бідна її дитина. Їй доведеться пройти через те саме, що й їй.
— Мамо, — Віра заковзала на стільчикові. Вона хотіла змінити тему. Їй не приємно думати про свого чоловіка, як про якогось тup_AnA. Він геть не такий. Вона точно це знає! – Ти довго будеш тут жити? Тітка Тамара на скільки тебе пустила?
— На довго, але я погріюся в неї три місяці і арендую квартиру. Гроші вже почала збирати.
— Пам’ятаю. Ти казала.
Залишок вечору жінки проговорили про різні дрібниці. Вони більше не торкалися теми чоловіків і сім’ї. Обом жінкам вона приносила дискомфорт.
