– І що вона зараз від мене хоче? – обурювалася у слухавку моя подруга Іванна, – Жила зі своїм чоловіком забувши про мене, а тепер, коли Леоніда не стало, раптом згадала, що у неї є донька та онучка. Ні, дякую, вже не потрібно, раніше варто було про це думати.
Моя подруга Іванна в дитинстві пережила важку травму: її батька не стало, коли дівчинці було лише шість років.
Мама Іванни, тітка Алла, замість того, щоб підтримати свою доньку та знайти втіху в спілкуванні з нею, почала шукати нового чоловіка і забула про свою доньку.
Відтоді Іванна наче перестала для неї існувати. Одного разу, Іванна ненароком підслухала розмову мами з подругою. Вона почула, що мама вважає, що чоловік важливіший за дитину, тому їй треба мати особисте життя, доки ще молода.
– Вона сказала, що якби мене не було, то вона б легше знайшла собі нового чоловіка, уявляєш? – бідкалася Іванна.
Ці слова дуже зранили Іванну, вона була ще маленькою і важко переживала втрату батька, крім того, після слів її мами, дівчинка відчувала себе зайвою та непотрібною.
Її мама стала до неї холодною, буль-яка провина доньки дуже сильно нервувала тітку Аллу.
Зусилля мами Іванни увінчалися успіхом та вона привела додому чоловіка, якого звали Леонід. Іванну перемістили в кімнату до бабусі, а її дитячу кімнату мама зробила спальнею для себе та Леоніда.
Іванні заборонялося шуміти, брати речі Леоніда, перебувати з ним на кухні, коли він обідає.
Іванна майже не спілкувалася з мамою, бо та все своє вільний час присвячувала Леоніду. Її найбільше засмучувало, що мама кликала її їсти лише тоді, коли Леонід вже наївся. Часто залишалося мало їжі, і Іванна боялася сказати про це мамі.
Найбільшим бажанням Іванни було покинути цей дім, її стримувала лише бабуся, яка стала для неї найріднішою людиною. Щоб не засмучувати її, Іванна полишила свої плани втекти з дому. Після повноліття моєї подруги бабусі не стало та Іванна покинула свою домівку, бо поїхала на навчання до міста.
З часом в Іванни та Леоніда сталися сварки, тоді мама дзвонила до Іванни шукаючи підтримки, Іванна спершу раділа такій можливості налагодити втрачений зв’язок зі своєю матір’ю, проте всі їхні розмови були лише про маминого чоловіка та з часом моїй подрузі це все набридло.
Потім Іванна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, який є моїм братом, та розповіла мені свою історію. У них народилася донечка.
Жінка згадувала про своє дитинство неохоче, але тепер, після смерті Леоніда, мама знову хоче ввірватися в її життя. Подзвонила та сказала, що приїде в гості на цілий тиждень, ніби її хтось тут чекає.
Часом дивуюся, як можна так нахабно себе поводити?
