Мені завжди було шкода тітку Миросю, яка жила по сусідству. Будинок у неї хороший, великий і дітей багато, але діти ті, далеко не подарунок. Приїжджали рідко, зазвичай лише на її день народження влітку. Ще часом на Різдво, але таке траплялось рідко. Зазвичай я її до себе кликала.
Тож тітка чекала на свій день народження найбільше у світі. Не тому, що любила це свято, а тому, що любила дітей. Вона вже багато років одна живе, бо чоловік помер. Зате у неї четверо дітей лишилось. Старший живе в іншому кінці країни, має власний бізнес. Двоє середніх, в дитинстві були нерозлийвода, а зараз узагалі не спілкуються. А в молодшого життя взагалі не склалось. Ні дружини, ні квартири. Зате пристрасть до алкоголю велика. Добре хоч у матері грошей не вимагає.
Приїхала уся ця «дружня» компанія. Діти привезли внуків, тож назбиралось усе подвір’я людей. Тітка Мирося раділа так, що я не могла надивитись на неї.
Про її дітей того ж не скажеш. Вони кожного разу, коли збираються, знайдуть причину, щоб посваритись і зіпсувати свято.
Ніхто не знаю причини такого ставлення одне до одного. Коли ще дітьми бігали, то все було добре, їх у приклад ставили. А як повиростали, так і набрались гордості і жадібності. Рідко приїжджають, рідко дзвонять. А як дзвонять, то для того, щоб пожалітись одне на одного або посваритись. Так одразу ж і не скажеш, але я вже багато років за цим спостерігаю.
А коли тітка Мирося померла, то тут таке почалось. У кожного з дітей є своє життя, але всім хотілось і частину її пожитків відхопити. Будинок вже навіть думали знести, щоб він нікому не дістався, такі сварки через нього були. Звідки стільки жадібності у дітей такою щедрої жінки?
Раніше мені було сумно, що я у сім’ї єдина дитина, мені здавалось, що рідніше братів і сестер не можу нікого бути. Але виявилось, що не у всіх сім’ях так. Деякі готові від усіх відректись.
Думаю, що добре, що тітка померла і їй не довелось дивитись на те, як її сім’я розсипається на уламки. Вона б цього не витримала. Та й яка мати змогла б?
