Чи чули ви, що коти мають дев’ять житів? Колись я вважав, що це просто вигадка. Але вже дорослим я впевнився в правдивості цього твердження.
Коли мені виповнилося сорок років я нарешті втілив свою мрію, придбав власний будинок в передмісті. І дружина і діти були раді, нарешті ми змінили тісну квартиру на просторий будинок, з садком.
На новосілля друзі привезли в подарунок кошеня, мовляв, такий звичай. Діти назвали свого нового чотирилапого друга Димком.
З Димком нам сумно не було, він весь час щось витворяв. І з карниза знімали, і картини на стінах він діставав, кожен вазон знав на смак. Але що вдієш, такий от він бешкетник.
З настанням літнього тепла кіт перебрався на двір. Наш Димко занадився до сусідки, баби Ганни. Чого ми лише не вислуховували, від неї. То він сметану з’їв, то шматок м’яса поцупив. Хоча годуємо ми його добре, але так він собі розважався. Баба Ганна ж неодноразово погрожувала нам, що 0труїть нашого Димка.
І одного дня вона виповнила свою погр0зу. Я тоді був у від’їзді. Виявляється кота не було вдома майже добу. Коли діти гралися, побачили, що він лежить не рухаючись на сусідському подвір’ї, коли його кликали він не реагував. Коли вийшла баба Ганна, вона штурхнула кота ногою, й сказала: «Я, ж вам говорила, а ви мене не слухали. Можете закопати.»
Дружина зателефонувала до мене, я сказав, що повернуся через день, тоді й вирішимо. Приїхав я пізненько ввечері, через паркан подивився на нашого кота. Було дуже його шкода, але, що вдієш. Вирішив зарити раненько, поки будуть спати діти.
Вранці ідучи за лопатою, почув здивований голос дружини. Коли підійшов то побачив нашого Димка. Його шерсть з одного боку була вся залипла, він страшенно схуд, й взагалі якось подорослішав.
Після такого дивовижного воскресіння він прожив у нас десять років. А до сусідки більше не навідувався.
