Нас із сестрою мама виховувала одна, батько п0кuнyв сім’ю, коли ми були ще зовсім малими. Жили ми в селі, без чоловіка в сім’ї приходилось нелегко. Бували моменти, коли навіть не мали в хаті шматка хліба. Тому ще в дитинстві я мріяла якнайшвидше вибратися звідси та поїхати навчатися в місто.
Так і сталось, після школи я пішла навчатися в університет. Через мамину знайому мені вдалось досить вигідно поселитися на квартиру. В сусідній кімнаті зі мною жила хазяйка. Звали її Христина Ігорівна. Жіночка з перших днів нашого знайомства справила на мене хороше враження, вона не була подібною на інших — вишукані манери поведінки, ввічливість, мудрість.
Після пар я щодня мала можливість ближче дізнатись про життя цієї жінки. Ми могли до ночі розмовляти. Дітей у Христини Ігорівни не було, а чоловік помер декілька років тому. Я з радістю поверталася на квартиру, мені було цікаво слухати її мудрі поради. Просто вражала життєва мудрість, котрою була наповнена ця жінка.
Вона щоразу ще з порога зустрічала мене своєю щирою посмішкою та чекала з теплим обідом. А одного разу, коли я приїхала з дому, я не почула її голосу у дверях. Постукала в кімнату, але ніхто не відізвався. Тільки тоді вирішила відчинити двері та побачила, як Христина Ігорівна лежить на ліжку й не може підвестись. Не гаючи часу, я викликала швидку. І, як потім дізналась від лікарів, своїм приходом врятувала життя хазяйці. Сама ж вона згодом назвала мене ангелом-охоронцем.
Христина Ігорівна таки одужала, вона після виходу на пенсію підпрацьовувала прибиральницею в місцевому кафе. Я запитала її, для чого жінка ходить працювати за таку мізерну зарплату. Адже жила вона досить заможно. Натомість хазяйка пояснила, що таким чином хоч трохи позбавляється самотності, а грошей у неї дійсно вдосталь. Її тітка вже довгий час живе в Канаді, тож Христина Ігорівна багата спадкоємиця.
Їй було п’ятдесят сім років, хоч виглядала вона набагато молодшою. Я закінчила навчання, тож наші шляхи розійшлися. Ми обмінялися номерами телефонів та адресами.
Минув час. Я вийшла заміж, народила дитину. Приходилось працювати, доглядати дитину та маму, котра жила в селі. Власного житла ми не мали, тому доводилось перебиватись по орендованих квартирах. Щоправда, чоловік не виправдав моїх очікувань. Йому було байдуже на мене та сина. А через п’ять років спільного життя він сказав, що йде від нас до іншої жінки, яка вагітна від нього.
Діватись було нікуди, я з сином змушена була повернутись в село до матері. Сину на той час виповнилось шість років. Було дуже важко добиратись з села на роботу, додому я поверталась пізнього вечора. Мама допомагала мені з дитиною. Я довго не могла наважитись, але потім вирішила поїхати на заробітки. Не хотілось лишати сина, але це був єдиний вихід.
Я поїхала в Польщу, знайшла там роботу та щомісяця висилала кошти додому. Там я познайомилася з Іваном, яким також був заробітчанином. Працював він тут вже досить довгий час.
Іван, як і я, був розлученим, мав двох дітей. Через деякий час він запропонував мені жити разом, на що я погодилася. Здавалось, все було просто чудово, допоки я не сказала, що хочу забрати до себе сина. Я таки забрала його до себе, влаштувала до школи. Він опановував мову, добре навчався. Тільки Івану присутність Дмитрика була зовсім не до вподоби. Чоловік говорив, нібито син заважає нашим стосункам.
А потім Іван просто поставив мене перед вибором: він або дитина, і я вибрала сина. Я знайшла квартиру та почала її орендувати. Жити одній було дуже важко, я перестала висилати мамі гроші, адже ледь зводила кінці з кінцями. Допоки два тижні тому не подзвонила мама, сказавши, ніби мені прийшов лист про спадщину, тож потрібно терміново оформити всі необхідні документи.
Не могла повірити, що Христина Ігорівна, яку я не бачила довгих п’ятнадцять років, залишила на мене свою двокімнатну квартиру в центрі міста. Вона недавно померла та перед смертю написала листа, в якому вказала, мовляв, це подяка мені за те, що я колись врятувала її життя.
Так добро, зроблене мною колись, повернулося до мене через багато років. І хоч я зазнала чимало горя, але думаю, тепер все буде по-іншому.
