Недавно прийшла донька та заявила, що вона виходить заміж. Мені здалося дуже дивним це рішення, адже спершу люди живуть разом, притираються, вивчають одне одного, а вже потім розписуються.
Тільки Марія і чути мене не хоче, впевнена, це вплив її обранця. А ще молоді заявили, ніби після весілля хочуть жити окремо.
Відчуваю, хитрий зять попався. Він, як і моя дочка, ще студент, з багатодітної сім’ї. Надіятись нема на кого. А моя донька розвісила вуха. Ще навіть трьох місяців не пройшло, як вони знайомі, а вже заяву подали та весілля планують. Та це все дрібниці в порівнянні з тим, що вони хочуть виселити моїх квартирантів. У мене є ще одна квартира, на якій живуть квартиранти. За отримані від оренди гроші я і живу.
Звісно, я проти, щоб донька із зятем там жили. А хто на старість про мене подбає? Мені потім по світу ходити з простягнутою рукою? Пенсії в мене ще немає, та й великої не буде, оскільки стажу не вистачає. Дочка, замість зрозуміти мою ситуацію, порадила мені влаштуватися на роботу, бо їй дуже потрібне житло.
Доньку я виховувала сама з семи років, її батько пиячив, щодня приходив п’яний додому, тому прийшлося з ним розлучитися. Хоча спочатку він мав пристойну роботу та заробіток, а через посиденьки з друзями все втратив. Я довго намагалась врятувати сім’ю, але одного дня не витримала, зібрала речі та пішла жити до батьків. Так ми розлучилися.
А коли чоловіка не стало, нам з дочкою у спадок і перейшла його квартира. Я зробила там невеличкий ремонт та впустила квартирантів. Перший час після розлучення працювала на роботі, а потім пішла звідти, щоб мати час займатися дитиною – водила її на гуртки, робила з дочкою уроки, готувала. Грошей, котрі платили квартиранти, нам цілком вистачало на життя.
Ми жили у двокімнатній квартирі з моєю мамою, а згодом її не стало. Я намагалася дати своїй дитині все найкраще. Марія вступила в університет, отримала диплом. Кошти зі здачі квартири я витрачала на доньку, роботу знайти так і не вдалось.
Могла б піти кудись прибиральницею. Але чи воно варте тратити останнє здоров’я? На їжу нам вистачало завжди. Всі гроші я витрачала переважно на потреби доньки та побут. Собі за цей час я майже нічого не купляла. Єдиним моїм доходом на даний час лишається тільки дохід з оренди квартири, думаю до старості мені вистачить.
Дочка виросла, їй двадцять два роки. І, по правді, я ніколи навіть в думках не мала, що дочка колись захоче жити окремо від мене. Була переконана, що ми житимемо завжди разом, навіть після її заміжжя. Це, по-перше, набагато зручніше і дешевше. У доньки завжди були якісь хлопці, але в дім вона не приводила нікого.
А раптом з’явився цей Олег, і все перевернулося з ніг на голову. Донька сліпо слухає свого хлопця. Зять сам подав заяву до РАЦСу, донька вже готується до весілля, та навіть повідомила наших квартирантів, що їм потрібно буде з’їхати. Мені дуже шкода, адже вони добрі люди, не дибоширять, вчасно все сплачують, дуже пристойна сім’я.
Прикро, що дочка зовсім не зважає на мене. Вона добре знає, здача квартири – мій єдиний дохід вже стільки років. І що в п’ятдесят два мало хто візьме мене на роботу. Марії байдуже, за який кошт я житиму.
– Іди, шукай роботу, мамо, – тобі тільки п’ятдесят два, а це не сімдесят і не шістдесят. Роботи повно в наш час.
Я пропонувала доньці жити в нас. Квартира досить простора, тож місця вистачить. Тільки вона чути того не хоче навіть. Я все життя прожила для неї, виростила, дала освіту, а тепер залишилась ні з чим.
Надумала виходити заміж, а мене хоче лишити без гривні за душею!
Що порадите зробити?
