Марина сиділа в машині під його під’їздом. Вона не могла зайти в середину, бо не знала коду. Давид ні разу не кликав її в гості. Вона хотіла зайти попити чаю, погрітися, але він водив її по кафе чи кав’ярням. Марина не розуміла, чому він так вчиняє?
Погані думки закрадалися в душу дівчини, але вона їх відганяла. Давид був на двадцять років старшим за неї. Вона любила його за мудрість та досвід. Чоловіки її віку взагалі не цікавили Марину. Вони легковажні й вітряні. Що від них можна взяти? Такі навіть не знають, як жінку зробити щасливою. В них ні грошей, ні мізків.
Батьки не розділяли думку доньки. Вони хотіли спрямувати її погляд на хлопців по молодше. Пропонували їй Петра. Чудовий хлопець! З простої сім’ї. Електриком працює. Скоро отримає розряд й буде мати гарні гроші.
Марина відмахувалася від батьківських женихів. В мами взагалі не було смак на чоловіків. Марина, звісно ж, любила свого батька, але він точно не чоловік мрії. Мама на це відповідала:
- Ти дивися не на обличчя, а чи вміє він гроші заробляти. Якщо вміє, то не пропадеш з ним.
Переконати Марину в своїй правоті мамі не вдалося. Вона по вуха закохалася в того старшого чоловіка, який був «не їхнього рівня». Мама одразу побачила в нього щось не чисте.
Марина не вірила в мамині передчуття, а дарма. Сьогодні вона застала Давида з жінкою. Вони йшли за ручку, весело щебетали, цілувалися і взагалі нічого не боялися. Він був одруженим. Цього треба було очікувати. Мамо постійно казала Марині не витрачати час з тими «дорослими» чоловіками. Їй лише вісімнадцять! Треба займатися своїм життям.
Спрацювала сигналізація. Хтось врізався в автомобіль Марини. Добре, що удар був не сильний. Дівчина встигла зреагувати вчасно.
- Хлопче, ти не бачиш куди їдеш!
- Перепрошую. Я задумався і щось… Якось… Я за все заплачу! Не викликайте поліцію! – Хлопець, задля примирення, виставив руки перед собою.
Марина глянула на нього з під лоба, але телефон заховала назад до кишені.
- Чого це ви в машині так пізно сидите? – Поцікавився хлопець.
- Тебе це стосується? – Марина ретельно перераховувала гроші.
- Ні. Це звичайна ввічливість. Може у вас тут хтось живе? Вам пароль сказали?
Марина на хвилинку задумалася. Це чудова нагода для п0mcтu. Вона може прямо зараз, посеред ночі, прийти до того негідника й все розповісти його дружині. Ці думки були в голові дівчини лише мить. Вона швидко їх прогнала.
- Та ні. Забудь. Я просто поїду додому.
- Не гарно це. Тут не далеко готель. Може там переночуєте? Я б покликав вас до себе, але знаю, як це виглядає зі сторони. – Хлопець широко посміхався. В його очах плигали азартні вогники.
Він зацепив Марину. Вона послухала його поради. Якось далі все пішло само собою. Вона забула про Данила. Марина поринула в новий роман з Тарасом.
Доля – дивна штука. Марина зустріла Данила ще раз. Він відчинив їм двері квартири. Він відчинив двері СВОЄЇ квартири, для СВОГО сина та своєї майбутньої невістки, а там Марина з Тарасом. Дівчина ледь стримала навіжений приступ сміху. Обличчя Данила треба було бачити.
- Добрий день. Я – Марина. Ваша майбутня невісточка! – Єхидно промовила дівчина.
