Чоловіку повідомили страшну новину. У його батька стався інсульт, паралізувало праву сторону. Швидка допомога відвезла в першу обласну лікарню. По приїзду в лікарню ми зустріли лікаря, який повідомив, щоб ми не хвилювались. Сусіди вчасно викликали швидку допомогу, яка правильно надала першу медичну допомогу. Тому батько швидко одужає і є велика ймовірність, що навіть буде працювати права сторона. Але все залежить тільки від хворого.
Мама чоловіка померла шість років назад, тому Василь Петрович проживав в селі сам. Тому ми з чоловіком поспілкувались та вирішили, що поки батько не одужає, деякий час проживати у нас. Квартира у нас двокімнатна, в спальні син проживає ну а ми з чоловіком у залі. Але якось помиримось. Головне щоб Василь Петрович одужав, він дуже гарна людина та й багато чим нам допомагав.
Після майже одного місяця перебування у лікарні Василя Петровича виписали. Як він не пручався їхати додому до себе в село, ми все ж таки умовили поїхати до нас у квартиру. Говорив, що він сам справиться, що він не мала дитина, але ж все ж таки ще дуже слабкий, тому йому потрібна стороння допомога.
Василя Петровича завжди вважала дорослою, розсудливою людиною з якого потрібно брати приклад. А до нас приїхала капризна дитина з якою потрібно няньчитись та весь час заспокоювати. То це вже таке, ми й самі не знаємо, які ми будемо в дорослому житті. Але він увесь час до мене прискіпувався: то не смачну їжу готую, то розмовляю на підвищених тонах, речі не дуже гарно прасую. По кожній дрібниці Василь Петрович мені робить зауваження. Мама так мене не виховувала та готувала до дорослого життя, як Василь Петрович. Зараз мені дуже шкода чоловікову маму. Як можна було стільки років прожити з цим тираном? Дякую Господу Богу, що мій чоловік все ж таки взяв гени матері.
Але після всіх цих цькувань тестя я не витримувала й розповіла все чоловікові. Скільки можна витримувати ці знущання? Та й поставила йому ультиматум, або ми шукаємо покоївку та відправляємо батька додому, або він заспокоїться і буде мене сприймати такою як є. Та кожного разу кудись тикати носом!
Чоловік мій був як між двох вогнів, з однієї сторони я – дружина, з іншої батько. Він як міг згладжував відносини між нами, але все було марно. Дійшло до того, що Василь Петрович почав йогу наголошувати на те, що я не підходжу своєї чоловікові, що він достойний кращої господині. Це я ненароком, абсолютно випадково, підслухала чергову бесіду між чоловіком та його батьком. Та мій терпець зовсім урвався! Я як могла стримувалась, тестю нічого не говорила, але це була остання капля!
– Вибачте, але я була стороннім свідком вашої гарячої бесіди! Василю Петровичу, це квартира моя та мого чоловіка! Подобається вам тут, чи не подобається, але ви будете жити за нашими правилам. І вибачте, будь ласка, поясніть, що це таке значить? Моєму Миколі потрібна інша господиня? Ви зараз намагаєтесь розламати сім’ю, яка до вашого приїзду, я впевненістю можу сказати, жила в любові та злагоді, а у дитини хочете забрати батька? Вам не соромно це говорити? Я розумію що ви ще хворієте, та ми як можемо намагаємось зменшити ваші страждання. І от за все нам така дяка? Розлучити намагаєтесь?
Після моєї істеричної розмови, Василя Петровича як підмінили. Став тихіше води, та весь час намагається мені допомогти, як по хазяйству, так у вихованні сина. Я і його розумію, чоловік який прожив шість років сам, звик до того, що він сам собі хазяїн. А тут так склались обставини, що знову попав у велику сім’ю з якою потрібно рахуватись.
