Все життя Світлана вважала, що її доля не склалась через ім’я, котре їй дали батьки. Ніяк не могла зрозуміти, чому батьки дали їй саме це ім’я. Невже не було інших імен? От нарекли її на cтpaждaння, і все пішло шкepeбepть.
Заміж Світлана вийшла у двадцять чотири роки. Юрій вчився з нею в університеті, але був на рік старшим. Його увагу привернула її природність та витонченість, так і познайомилися. Їм вистачило всього пів року, щоб зрозуміти, що вони хочуть створити власну сім’ю.
Мама Світлани одразу не схвалила нового зятя, тому по-всякому відмовляла дочку від заміжжя, однак дівчина знала своє. Це була її перша любов, Світлана не хотіла бачити недоліків свого обранця. Вони одружилися, в через рік у них появилась дочка Надія. Після народження дитини її чоловіка було не впізнати. Він пізно повертався з роботи додому, звинувачував жінку в тому, що господиня з неї нікудишня. Та найгірше — він зовсім не цінував її старання.
А коли дочці виповнилось два роки, Юрій перестав приходити додому ночувати. Не одну ніч жінка проплакала, а мама тільки говорила, що не треба було заміж виходити.
З того часу Юрій часто не приходив додому, а дружині говорив: “Щось не подобається — подавай на розлучення”. А потім він просто зник з їхнього життя. Світлана взяла дочку та поїхала до батьків чоловіка, вони ж сказали, нібито в їх сина нова жінка, і вони удвох виїхали в інше місто.
Минуло двадцять п’ять років. Нелегко прийшлось Світлані весь цей час: вона виховувала доньку, намагалась справитись зі всім сама. Юрій навіть аліменти на дитину не платив. Але його батьки старались допомагати Світлані з онукою, ніби відчуваючи провину за свого сина.
Донька виросла, завдяки матері отримала вищу освіту. А після навчання поїхала за кордон та там і залишилась. Світлана дуже раділа за дочку, але розуміла, що залишилась зовсім одна. Батьків її давно не стало, а після вчинку Юрія жінка вирішила присвятити себе вихованню доньки.
Для Світлани було зрадою знайти когось іншого, адже перед Богом клялась бути з Юрієм. Вона нікого до себе не підпускала, але завжди виглядала доглянутою та красивою. Навіть донька радила їй знайти свою долю, втім Світлана і чути не хотіла.
– Така моя доля бути одній, — постійно говорила всім довкола.
Тим часом у її дочки все складалося напрочуд добре. Вона вийшла заміж, її чоловік мав свій бізнес. Дочка декілька раз запрошувала маму в гості та просила залишитися біля них назавжди, але Світлана все одно відмовлялася, бо не хотіла заважати дочці.
Діти збудували для Світлани красивий будинок, про який жінка мріяла все життя.
А декілька місяців тому вона почула стукіт у двері, відчинила та одразу впізнала там Юрія, хоч і минуло стільки років. Чоловік прийшов просити вибачення. Світлана впустила його у свій дім. Він став жалітися на своє життя. Батьків його не стало, жінка, з якою жив, пішла від нього, забравши все майно. А в батьківському домі тепер господар його старший брат.
Тут він і згадав про свою першу дружину. Говорив, що тільки її кохав протягом всього життя, благав все повернути.
Жінка мовчки дослухала колишнього чоловіка, а потім просто попросила піти та більше не повертатися. Але Юрій одразу показав свою суть та закинув дружині, що дім, в якому вона живе, належить їхній спільній доньці. А якщо туди вкладені гроші доньки та зятя, то він теж має право тут жити, як і Світлана.
Якраз подзвонила дочка на телефон Світлани, Юрій першим кинувся до телефона та підняв слухавку. Батько намагався щось пояснити доньці, а вона просто сказала більше ніколи не приходити в дім її матері та обірвала дзвінок.
