Хтось кричав під моїми вікнами. На вулиці темно, годинник показує час ночі. Я накинула халат і побігла вниз. Біля дверей мого під’їзду, одна жінка тягала за волосся іншу. Мені ледь вдялося розняти їх. Та, що вчепилася в волосся іншій, виглядала, як лялька. Дорога одежа, море золота, яксравий макіяж. Дівчина, яку завзято лупцували, звичайна циганка. Я одразу її впізнала. Вона частенько стоїть під церквою і пропонує поворожити. Її гонять, але вона повертається на те місце.
«Лялька» ще погиркала на бідну дівчину, але взяла свою сумку і пішла своєю дорогою. Я забрала молоду циганку до себе. Вона плакала та щось бубоніла через сльози. Я нічогісінько не розуміла. Тільки після чаю та гречаного супу, дівчина змогла сказати щось зв’язне.
— Хочете я вашу долю подивлюся?
— Люба моя, я в таке не вірю.
— Я лише подивлюся чи у вас все добре буде. Ви така хороша людина. Шкода, якщо доля до вас не справедлива.
Я не вірю в ці нісенітниці, але руку дівчині дала. Вона пильно дивилася на тильну сторону руки, водила пальчиком по лініях. Їй щось не сподобалося. Вона нахмурилася. Якийсь час дівчина мовчала, а потім різко сказала:
— Той чоловік не ваша доля. Він хоче відняти у вас все майно. Не слухайте його солодку брехню! Він нічого не вартий. Йому все життя жінки допомагають. Від нього віє, ніби жіночою енергетикою. В вас той чоловік бачить чергову маму, яка буде все його до рота складати. Почекайте рік, я вас прошу! Ви зустрінете свою долю.
Я втратила дар мови. Нічого в моїй оселі не говорила про Володю. Ми познайомилися з ним три місяці тому. Я закохалася безмежно. Не знаю, що більше впливало на мої почуття: бездоганний вигляд Володі чи мій пізній вік. В сорок не перебирають, але слова циганки змусили мене задуматися. Він постійно говорив: «Якщо любиш мене, то даси прописку. Це буде хорошим доказом твого кохання». Володя прохав пустити його до мене жити, ледь не кожного дня. Він казав, нам немає чого чекати. З його слів, в нас вік не той, щоб ходити за ручку, як закохані школярі. Як дівчина дізналася про його існування і мої плани на Володю?
Циганка ще раз подякувала. Вона вирішила піти посеред ночі. Я пропонувала їй залишитися, але вона категорично відмовилася. Більше я її ніколи не бачила. Вона не з’являлася біля церкви. Володі я відмовила в прописці. Вирішила дослухатися до поради ворожки. Я хотіла подивитися на його реакцію. Через місяць ми розійшлися. Володя впадав в істерику кожного разу, коли я відмовляля прописувати його в себе. Він плакав, кричав, а в кінці вдався до погроз. Я побачила цього чоловіка, так би мовити, тверезим поглядом. Дійсно, від нього чогось хорошого не варто чекати. Відкараскатися від Володі було важко. Він чатував мене після роботи. Хотів повернутися назад. Казав, я його мамі подобаюся. На цьому моменті, я ще раз подякувала циганці. Вона врятувала мене від маминого синочка. Через рік, я зустріла своє справжнє кохання. Завдяки тій циганці, я уникнула тюхтія, який вдавався до сліз при будь-якому зручному моменті.
