Коли мені було 22, я зустріла Богдана. Він був для мене ідеальним чоловіком, без якого я не уявляла своє подальше життя. А потім він зробив мені пропозицію, я просто не могла повірити у своє щастя. Тому одразу погодилась. Щоправда, мої батьки не поділяли моєї радості і не були в захваті від Богдана. Можливо, все через їх більший життєвий досвід.
Через рік ми справили весілля, а потім я дізналася про свою вагітність. Тільки чомусь сімейне життя було зовсім не таким, як я собі уявляла. Батьки так і не змирилися з моїм вибором. Вони вважали, ніби Богдан не в змозі самостійно справитись із проблемами, а все через те, що він самостійно нічого не досягнув. Його батько — власник мережі продуктових магазинів, Богдан працював там бухгалтером. Однак на роботу він ходив, коли хотів. Я не бачила з його сторони відповідального ставлення до роботи, але жодного разу нічого не говорила, бо дуже кохала його.
Згодом я стала помічати, що чоловік пізно повертається додому, а декілька разів просто не приходив ночувати. Пояснював все великими обсягами роботи. Так тривало довго. Одного разу я не витримала та спитала, скільки це ще триватиме. На що й отримала неочікувану відповідь: “Мені набридло життя з тобою. Ти зовсім не така, як раніше. Нам краще пожити окремо. Я покохав іншу жінку. На розлучення подам, коли дочка підросте”. Того ж вечора він зібрав речі та пішов від нас.
Дівчинці на той час було всього дев’ять місяців. Я не знала, як далі жити, куди йти. Не могла повірити, що людина, якій я сліпо вірила, так підло вчинила зі мною. Про дочку чоловік не хотів навіть чути. Вирішила, що я повинна бути сильною заради своєї дочки. Час ішов. Тато з мамою дуже допомагали мені з дитиною.
Через пів року ми розлучились. Я поставила собі за мету забути про його існування. Він жодного разу не поцікавився життям доньки, не помагав, хіба сплачував аліменти, і то тільки через те, що його батьки настоювали на цьому. Коли доньці виповнилось три роки, я віддала її в садок, а сама вийшла на роботу. Розуміла, що життя продовжується, і потрібно жити далі, як би важко не було.
А ще через рік моя подруга сказала, що теперішня жінка Богдана пішла від нього до іншого. Як виявилося, колишній зі своєю коханкою вирішили відкрити якийсь бізнес, але в них нічого не вийшло. Богдан вліз у кредити, і коханка покинула його. Чоловік залишився один і повністю без коштів. З батьками він теж посварився, тож тато не допомагав йому.
Мені зовсім не було шкода колишнього, адже він отримав те, на що заслужив. Навіть навпаки, вкотре переконалась — все було тільки на краще. Богдан робить спроби вернути наші стосунки, однак я не хочу знову давати йому шанс. Пробує налагодити стосунки з донькою, гуляє з нею на вихідних. Я не заперечую цьому, але між нами більше нічого не може бути. Хоча останнім часом він став все частіше навідуватись до нас у дім, втім мені страшно знову впустити цю людину у своє життя. Боюсь, все повториться знову. Що порадите?
