Дзвінок на пару продзвенів, коли до університету залишалась лише одна зупинка. Катя стояла затиснута, між кремезним чоловіком та жіночкою з торбинкою на коліщатках. Вона подумки молилась про диво. Для неї, відмінниці, що йшла на червоний диплом, запізнення було рівноцінно cmepтi. Дівчина пошепки облаяла сусідку, яка досі не полагодила кран. Вона затопила їй квартиру. Сусідка винна, що репутація Каті, як старанної і слухняної студентки, летить під три ч0pтu. Думки перервав голос водія, який оголосив потрібну зупинку. Як тільки двері відчинилися, дівчина стрімголов вибігла з тролейбуса. Катя щодуху побігла до потрібного корпусу.
В коридорах було напрочуд тихо. Лише деінде чути голоси викладачів. Катя почувалася не затишно. Вона ніколи не ходила по коридору, під час пари.
«Ну ось, таки запізнилася», – засмучено подумала Катя. Дівчина уявила, як її кар*єра йде на дно. Зараз їй поставлять двійку, не пустять на пару. Викладачі різко змінять свою думку, про неї. Вони побачать не ту Катю, яка вигравала усі олімпіади, а цю – неправильну прогульщицю! Катя підійшла до потрібної аудиторії і потягнула ручку дверей на себе. Дівчина, з важким серцем, сказала:
- Вибачте за запізнення, Андріє… – Підняла голову і замовкла.
На дівчину дивився не Адрій Борисович.
- Сідайте, юна леді. – Катя, наче приросла до підлоги. Вона не могла рухатися.
Новий викладалач пильно дивився на Катю. Вона все ще стояла в порозі аудиторії.
- Вам потрібне особливе запрошення? – Уточнив віикладач.
- Ні… – Прошепотіла дівчина.
Перед нею стояв молодий чоловік років 30-35. Чорнявий, з зеленими очима. Вдягнений в строгий білий костют. На працій руці одягнений масивний годинник. На лівій руці красувалася золота печатка.
- А де Андрій Васильович? – Розгублено запитала дівчина.
- На жаль, він перед нами не звітує. Якщо хочете, можете запитати його особисто, але після пари. – Саркастично відповів викладач.
Студенти вибухнули гучним сміхом, а Катя, червона від сорому, сіла на перше вільне місце. Всю пару вона ніяк не могла зосередитись на лекції. Потайки розглядала лектора.
На наступний день, ситуація не покращилася. Катені думки весь час повертались до вранішньої ганебної ситуації. Вона запізнилась лише один раз і взагалі!.. Хто він такий?! Чому дозволяє собі так поводитися? Катю вчили поважати старших, особливо викладачів. Що робити, коли їхня поведінка виходить за рамки дозволеного?
Нарешті пара закінчилась. Катя нічого не зрозуміла. Вона не могла відвести погляду від зелених очей викладача…
Весь день дівчина провела у похмурих роздумах. Витівка новенького ніяк не йшла в неї з голови. Чи може справа зовсім не у витівці? В нього чарівні очі. Вони наче сяють. Чоловік розумний і цікавий. Новий викладач точно вільний. Катя пильно обдивилася його руки. Обручки немає, сліду від неї – також.
Скоро деканат повідомив, що Андрій Васильович захворів і до кінця року пари буде вести Юрій Володимирович. Стогін та обурення студентів не дали жодного результату. Здається, не тільки Катя не в захваті від нового лектора. Вона тільки хотіла попросити Андрія Васильовича про додаткові заняття з історії стародавнього світу. Всі ці дати, імена правителів та війни були для Каті суцільним нічним кошмаром. Вона не простить собі, якщо не здасть цей клятий премет на п’ятірку! Схоже, доведеться сціпити зуби та попрохати про допомогу цього… Юрія Васильовича… Тьху, яке хамло!
Тиждень за тижнем дівчина все більше переконувалась в тому, що без додаткових занять їй не обійтись. Минув місяць, перш ніж Катя наважилася підійти до нового викладача та попросити про допомогу. Знала б вона чим це обернеться в майбутньому.
Додаткові заняття домовились проводити тричі на тиждень, після пар. Результат був помітний вже після шести занять. Здається, дівчина повинна радіти. Оцінки підтяглися. В Каті розклалися знання по поличкам, але вона весь час відчувала якесь напруження та дискомфорт. Їй важко зосередитися біля Юрія Васильовича. В неї мурашки біжать по шкірі, коли він поряд. Її мозок відмовляється працювати, як тільки Катя побачить його…
- Може ти закохалась? – Жартома, питали подружки.
- Звичайно, ні! Що за дурниці!? – Відповіла дівчина, червоніючи від вуха до вуха. – Це нісенітниці! Напевно, це від злості. Я досі ображена на нього за ті слова. Ну, ви пам’ятає?
- Катю, він пожартував! Не сприймай ті слова серйозно!
- Легко вам казати… – Подалі від гріха, Катя швидко відвела погляд від подружок. Вони розуміють більше, ніж того хоче дівчина.
- Ну все! Я пішла. У мене заняття… – Дівчина поспіхом попрощалась з подругами та попрямувала до кабінету Юрія Володимировича.
В аудиторії, на неї вже чекали. Тепер вона не спізнюється!
Після заняття, Катя, як завжди, поспішала на зупинку. Вона спішила додому їсти борщ. Дівчина давно мріяла про смачний обід. Через всі ці події, вона почала гірше харчуватися. Як подумає про того Юрія, одразу апетит зникає!
Катя почула своє ім’я. Вона обернулася в пошуках джерела звуку. Юрій Володимирович майже наздогнав її.
- Чекай! Йду за тобою з самого університету. Хотів запитати, що це? – Чоловік простягнув дівчині шматок паперу. На ньому, обережними літерами, були написані слова кохання. Листок розмальований червоним чорнилом. – Не інакше, як зізнання у коханні від імператриці Катерини.
Він посміхнувся та протягнув їй той шматок паперу. Катя хотіла непомітно підкласти його у портфель лектора, але не наважилася. Мабуть, він випав, коли вона збирала зошити після заняття. Дівчина відчула, як земля йде з-під ніг. Юрій Володимирович уважно дивися на неї і чекав на відповідь.
- Ні. Це не те, що ви подумали! Це не моє! – Катя замахала руками.
- Звичайно не твоє. – Юрій посміхнувся та протягнув їй листівку.
- Давай мінятися? – Запропонував він.
Катя відкрила яскравий шматок картону і завмерла. Всередині акуратним почерком був виведений час та місце зустрічі.
- Я не знаю, що сказати…
- Нічого не кажи, просто приходь. – Чоловік посміхнувся якоюсь іншою посмішкою. Раніше, вона не бачила її.
Катя прийшла на зустріч і не пожалкувала. Того вечора було все: елегантна сукня та гарна зачіска, вишукана їжа та п’янке вuн0, перші дотики і сором’язливі погляди, а потім – палкі зізнання у коханні та пристрасні поцілунки. Юрій розповів, що закохався, як тільки побачив дівчину. Саме тому, вів себе, наче хлопчисько. Звідси – недоречні жарти і глузування, які дратували дівчину. Він просто не міг взяти й зізнатись у своїх почуттях. Якби не записка, яку Катя ненароком загубила в аудиторії, він не наважився б розповісти про своє кохання.
Дівчина не знала, що казати? Та й чи будуть слова доречними? Вона не зізнавалася навіть собі у власних почуттях. Написала ту записку інтуїтивно. Як тільки прийшла до тями, захотіла порвати і викинути! Не вийшло… Рука не піднялася. Катя вирішила зберегти її, але заховати вдома у далекий ящик. Доля вирішила інакше. Катя не заперечує! Вона щаслива, що їхня історія закінчується саме так.
Через декілька місяців, керівництво університету вітало Юрія з одруженням. Хтось з колег жартівливо сварив за роман із студенткою. У відповідь чоловік лише посміхався та міцніше стискав руку дівчини, що стояла поруч.
