Закінчивши школу, я вступив в університет. Навчався, працював, спочатку жив у гуртожитку, а потім підвищення на роботі, і в мене появилась можливість орендувати квартиру. Якось на вихідних ми з колегами по роботі пішли в караоке, там я і познайомився з Наталею. Так між нами виникли стосунки. Час ішов, ми разом проводили багато часу, їздили на відпочинки, але як тільки я починав натякати на спільне сімейне життя, Наталя чомусь уникала серйозних розмов.
Минуло два роки, я вирішив зробити їй пропозицію та подарував колечко, але так і не отримав однозначної відповіді. Наталія просто просила дати їй час. А мені хотілося, щоб у нас було, як у всіх. Всякими способами намагався натякнути їй, що маю серйозні наміри щодо неї, однак вона чомусь просто переводила тему, або вдавала, ніби мене не чує. Справді, складалося враження, що їй байдуже на наші стосунки. Не міг більше терпіти такої невпевненості, тож навіть думав з нею розійтись.
Невдовзі зателефонувала господиня квартири, яку я орендував, та сказала, що її донька повертається із-за кордону та збирається жити в цій квартирі. Тому мені потрібно протягом тижня звільнити помешкання. Це однозначно не входило в мої найближчі плани, але діватися було нікуди. Я домовився зі своїм другом, що певний час поживу у нього.
Коли саме збирав речі, мені подзвонила Наталія. От я і все розповів, хоча спочатку не хотів завдавати їй клопотів своїми проблемами. Натомість вона запитала мене, куди це я збираюся переїздити. Я жартома відповів: “До тебе, куди ж іще”. В ту мить відповідь Наталії мене дуже здивувала: “Добре, бери таксі, а я приготую вечерю”.
Так пройшло багато років. З того часу ми й почали жити разом. У нас двоє дітей, власна квартира. І найголовніше – наші стосунки й досі такі, як раніше. Ми просто щасливі разом. Завжди згадую той момент, коли вирішив жартома сказати ці слова. Так часто люди через невпевненість втрачають можливість бути по-справжньому щасливими.
