Я з Ігорем — найщасливіші люди на світі. Ми одружені вже понад двадцять років, у нас є прекрасна шістнадцятирічна донечка Аліна і ми всі живемо у великому домі в елітному містечку.
Цей будинок ми вирішили придбати п’ятнадцять років тому, коли удочерили Аліну. Нам з Ігорем обом по сорок п’ять років.
Ми з коханим завжди мріяли про велику сім’ю, але, на превеликий жаль, я не можу мати власних дітей. Тоді ми й наважилися взяти дівчинку з дитячого будинку та ні разу не пошкодували. Аліна — дуже ніжна та мила дівчинка, з великим серцем та доброю душею і ми її просто обожнюємо.
Одного дня я вийшла до нашого садочку, щоб полити дерева, але раптом почула дитячий плач. Спершу я не розуміла звідки ж він доноситься, а потім помітила дитячий візочок прямо перед нашими воротами.
Якийсь час я стояла в ступорі, не наважуючись підійти. Я розуміла, що трапилось щось жахливе, бо біля коляски не було нікого. Коли я таки наважилася підійти, то відразу помітила, в якому поганому стані візочок: старий та дуже брудний. Мабуть, пережив вже не одне покоління дітей.
Коли я заглянула в коляску, то малюк відразу заспокоївся. Взявши його на руки я пішла у дім. У чоловіка в той день був вихідний.
– Ігорю, зателефонуй, будь ласка, у поліцію.
– У тебе щось вкрали, люба?
– Та ні, тут радше навпаки. Нам підкинули дитину!
– Що?! Як це можливо? Куди підкинути? Залишили прямо на вулиці? А якби машина над’їхала чи якась тварина напала?
– Не панікуй, будь ласка, а просто зателефонуй до поліції. – спокійно попросила я Ігоря.
Малюк знову почав плакати, я розвернулася пелюшку, в яку він був замотаний. Виявилось, що це гарненький хлопчик. З пелюшки випала записка. У ній матір хлопчика розповідає, що вже не перший тиждень спостерігає за нами та переконалась, що ми прекрасна та турботлива сім’я. Вона просить нас усиновити та подбати про її малюка, бо така матір як вона не може йому нічого дати. У записці також зазначалось, що звуть хлопчика Сашко, йому чотири місяці, дата та час народження.
Прочитавши записку, я була просто шокована. Наскільки ж важке життя склалось у цієї жінки, що вона добровільно готова віддати своє дитя незнайомим людям?
Через деякий час приїхала поліція. Ігор віддав записи з камер спостереження і незабаром їм таки вдалось знайти матір Сашка. Жінка написала відмову від дитини й ми змогли усиновити хлопчика.
Ось так у нас з’явився довго омріяний синочок, а у нашої Аліни — братик. Тепер наша сім’я стала ще щасливішою та міцнішою!
