Пролунав дзвінок у двері квартири. Хто б це може бути? – про себе подумала я.
– Привіт, доню моя! – на всю квартиру крикнула мама. – де ти пропала? Чому цілий тиждень ти не брала трубку? Ми з батьком місця собі не знаходили. Не приїздила до нас майже рік, а тут зовсім зникла. Ми вже з батьком чого не добре подумали. – майже в істериці вигукує мама та так сильно обіймає.
А що я відповім? Соромно мені було батькам щось розказувати. Була у них донька – приклад для наслідування братцям та сестрам. Закінчила школу із золотою медаллю, вступила в університет на безплатну форму навчання. Гарно навчалась, навіть на стипендію витягнула. Була незалежна від батьків. І де ж взявся цей красень – Роман?
Вперше побачила його в університеті. Він спускався по сходах, кудись йшов, а я підіймалась в аудиторію. Блондин з голубими очима коли поглянув на мене я зовсім обомліла. Я зрозуміла, що це кохання з першого погляду! Цілих пів року ходила шукала очима, а коли бачила то щастя не було меж.
Товаришувала я з дівчиною з не простої сім’ї. Чому вона мене вибрала в друзі я й зараз не розумію. Звичайна дівчина з села нічим не примітна, трішки відлюдкувата, чомусь запала в душу багатійці. Говорила, що я повна протилежність її подруг, та їй зі мною дуже цікаво.
Одного дня вона запропонувала піти в клуб відірватися. Я там жодного разу не була, тому охоче погодилась. Доїзжаючи до клубу у мене почали тремтіти ноги. Стільки людей в яскраво розмальованих в різноманітному одязі я ще не бачила. Серед них я була як біла ворона. Скромне сільське платтячко та мінімум макіяжу. Подруга моя з гордо піднятою головою йшла поряд і всім розповідала, що я її подруга. І знову я зустріла його, він йшов нам назустріч.
Маринка з визгами повісилась йому на шию: “Привіт Ромчику! Ти теж тут?” – повертаючись до мене: “Ми з Оленкою також вирішили розвіятись”.
Зацікавлено на мене подивившись – мовив: “Цікавий екземпляр..”
Очей своїх від нього не могла відірвати, а він користуючись нагодою, зрозумів, що дівчина запала. Та й давай мені підливати в сік алкоголь. А я раніше зовсім не пила. Тому стала не контрольована. Все мерехтіло в різноколірному світі. В результаті я проснулась в чужій квартирі зовсім гола. З ванни виходить красень – Роман та зовсім не романтично мені говорить.
– Збирайся хуткіше, а то батьки скоро повернуться з відпочинку.
На зігнутих ногах, зі страшним головним болем зібрала речі та й пішла додому. По дорозі зателефонував телефон. Це була Маринка.
– Ти де поділась? Я тебе всю ніч шукала. Всі лікарні, відділення поліції об’їздила! Так не можна роботи! – в істериці кричала в трубку Марина.
– Я зовсім нічого не пам’ятаю, Маринко… Тільки сік апельсиновий і Роман, а потім – ранок і я у нього у квартирі.
– Ти де? – запитує Маринка.
– На вулиці Генерала Тхора. — ледь-ледь промовляю я.
– Чекай, я буду скоро там.
Маринка в долі секунди примчалась на цю вулицю та й поїхали ми додому до мене в гуртожиток. На душі такий огидний осадок. Я мріяла про принца на білому коні, а тут такий нехороший хлопець виявився. Скористався моєю не зовсім адекватною реакцією та й мабуть, зараз з друзями глумується. Маринка від злості місця собі не находила, що так зі мною склалось. Я як могла намагалась її заспокоїти. Але це все були квіточки.
Через два тижні після цього мене почало нудити. Вважала, мабуть, не те з’їла. Поки Марина мені не принесла тест на вагітність. Результат, як я і підозрювала оказався позитивний. Після того випадку, Роман зовсім зник з поля зору, а якщо з’являвся, удавав що мене не знає. І що тепер робити? Однією, з дитиною? Роботи не маю, студентка, проживаю в гуртожитку.
Зібралась іти робити аборт, але все вирішилось за мене. Лікар, до якого я пішла, на відрізок відмовилась щось робити, тому що є загроза потім більше не народити. Тому нічого було робити, як стати на облік як вагітна.
Маринка знайшла мені квартиру. Перевезла всі мої речі, накупила їжі та необхідні побутові прилади. Ввесь час запитувала її чому возиться зі мною. Відповідь одна: “Ти моя подруга”.
Закінчила я перший курс, на другий взяла академічну відпустку. Після народження Михайлика, спланувала посидіти в декреті до рочка, а потім віддати в ясельну групу, перейти на заочну форму навчання та й піти на роботу. Батькам соромилась щось розповідати, тому ввесь час шукала причини, щоб не їхати. Але всьому приходить терпець. Батьки самі вирішили навідати доньку.
В цей час, коли мама обіймала доню, Михайлик сам захотів про себе повідомити. Так голосно закричав на всю квартиру. Від здивування мама аж підстрибнула.
– Оленко, хто це? – ошелешено запитує тепер уже бабуся.
– Мама, ти стала бабусею. Вибачте, що не говорила, соромно було. Це все випадково сталось. – почервонівши відповідаю я.
– Діти випадково не народжуються, батько дитини де? – спокійно запитує мама.
– Батько не знає що у нього є син. І не потрібно, це моє було рішення. – я була категорична.
– Ні, доню, так не можна. Повідомити треба, а як він далі себе поведе, то нехай на його совісті буде.
Ми зайшли в дитячу кімнату, мама з широко розставленими руками підбігла до Михайлика. Взяла його на ручки, а він міцно своїми маленькими рученятками обійняв бабусю. Мама моя надивитись та націлуватись не могла.
– Як ти могла, Оленко, приховувати таке щастя від нас. – з доріканням мовила мама.
Мама зателефонувала Маринці, щоб та знайшла батька дитини та повідомила його про народження Михайлика.
П’ємо на кухні чай, поки хлопчик наш спить і знову дзвінок.
– Мабуть, Маринка прийшла. Піду відкрию. – відкриваю двері, а тут Роман. Від несподіваності я знов закрила двері.
– Оленка, відкрий двері, я хочу сина побачити. – з мольбою в голосі просить Роман.
Я тихенько відкрила двері та впустила у квартиру. Мовчки довела його до колиски, де спав наш синочок.
– Знайомся, твій син – Михайлик.
– Дозволь мені про вас піклуватись. І чому ти мені нічого не сказала. Я ніколи не відмовлюсь від свого сина. Хоч я і повівся з тобою як негідник, але я не зовсім погань. І від сина свого я не відмовлюсь.
З того часу Роман був кожні вихідні приділяв увагу синові, а згодом і попросив Оленки руку та серце.
