Недавно, виходячи з маршрутки, я штовхнула стареньку бабусю.
Завжди з повагою ставлюсь до старших людей, втім це трапилось випадково через мій поспіх.
Водій саме зупинив маршрутку на потрібній мені зупинці. Я миттю вибігла, не помітивши, як серед великої кількості людей наткнулась прямо на бабусю, котру зовсім не помітила серед натовпу. Я навіть не зупинилась, щоб попросити вибачення, а ще з дурості сказала, що старим вдома сидіти треба, а не крутитись під ногами.
Бабуся обернулась мені вслід та якось пронизливо глянула на мене своїми темними очима, та так, що по моєму тілу пройшов холод. З-за хустини виглядало сиве, як попіл, волосся, обличчя бліде, вії чи то повипадали, чи то їх неможливо було розгледіти на її старому обличчі.
А потім вона ледь чутно мовила, що і до мене прийде старість, не бути мені вічно молодою та безтурботною. У голосі жінки чулась якась озлобленість.
Я не надала цьому особливої уваги, а ще буркнула їй щось типу “ідіть своєю дорогою, не заважайте людям” і побігла.
Увесь день я носилась по місту і навіть забула про той випадок. Надвечір я втомлена повернулась на квартиру. Прийняла душ, повечеряла, погодувала свою кішку Тімі та без задніх ніг звалилась на ліжко.
А зранку прокинулась, помила голову та хотіла посушити волосся феном. І зовсім випадково глянула у дзеркало та почала кричати не своїм голосом так, що аж фен випав з моїх рук. У дзеркалі було обличчя старої жінки. Ще б пак! Як тут не закричати та не зійти з розуму.
Я ледь змогла набрати свою подругу та попросити, щоб та приїхала. Не минуло десяти хвилин, як вона забігла в мій дім:
– Хух, я думала, щось трапилось, ти кричала в телефоні, немов навіжена.
Я все їй розповіла, подруга спокійно глянула на мене, потім на моє відображення у дзеркалі та запевнила, що нічого незвичного не помічає. Прийшлось сказати, ніби це просто невдалий жарт. А як тоді їй все пояснити?
Подруга відповіла, мовляв, з такими речами не жартують, тим більше, що їй прийшлось брати таксі та мчатись через все місто. Думаю, просто неможливо було не помітити мого переляканого вигляду та тремтячого голосу. Вона обернулась та пішла. А я знову глянула у дзеркало та помітила там ту саму стару жінку.
Того дня я навіть боялась з хати вийти, хоча мала безліч справ у місті. Висушити волосся в мене так і не вийшло.
Всю ніч не могла заснути. Я прокидалась в жахливому поті від снів про бабусю, навіть у сні вона дивилась на мене своїм пронизливим поглядом. Я від четвертої ранку не могла й око зімкнути.
А зранку першим же ділом подивилась в дзеркало – на щастя, нічого там не було. Я зраділа, як дитина, та почала стрибати від радості.
Що то було? Може звичайнісінький збіг чи магнітні бурі?
Більше нічого подібного з того часу я не бачила, але старих бабусь все ж стараюсь тепер не зачіпати.
