Колись мама розповіла мені історію, яка не дозволяє мені опускати руки навіть у самих безнадійних ситуаціях. Це сталось вже дуже давно. Я тоді лиш на світ з’явився. Батьки купували квартиру в новобудові. Після весілля з подарованих грошей, та деяких спільних збережень батьків. Збирали копійку до копійки, у всьому собі відмовляли, щоб купити нове житло. Ось вони переїхали, почали робити ремонт в кожній кімнаті по черзі, бо все відразу виходило дуже дорого.
На їхньому поверсі жила багатодітна родина. Жінка з чоловіком були неймовірно красиві. Кожного разу, як бачили їх на вулиці, всі дивились з заздрістю. Всі гадали, що там все ідеально. Типу в гарних людей по іншому не буває. Діти у них були одне одного на рік старші, всього п’ятеро. Мама казала, що завжди в їх квартирі було шумно. Але це й зрозуміло, з такою то родиною. І ось, одного разу, серед ночі дім не спав, через звуки серен швидкої допомоги. Жінці стало погано серед ночі. Схопило серце. Як виявилось пізніше, вона давно хворіла. Чоловік залишився один з дітьми. Найстаршому тоді було шість років, а найменшому ще й року не було. Як поєднувати роботу з вихованням дітей? А ніяк. Спершу ще допомагали батьки, потім знайомі… але всьому свій кінець приходить. Кому потрібні чужих проблеми. Батьки чоловіка та покійної дружини невдовзі пішли з життя, та він залишився сам на сам з усіма проблемами. Все це сталось менш як за пів року. Мало того, що фізично винести все тяжко, а морально ще тяжче. В решті, він покинув роботу. Жили вони на гроші, що приходили на дітей. Одягом та рештою допомагали сусіди та знайомі. Мама розповідала, що йому так соромно було все те брати. Завжди казав що не потрібно, та жодного разу сам не приходив просити.
До кінця року дожити спокійно їм не вдалось. Сталось ще одне горе. Їхню квартиру охопила пожежа, яка забрала всі їхні нажитки. Поки чоловік спаса дітей, отримав сильні опіки. Лікарі не прогнозували нічого позитивного. Проте, наш герой мав неймовірну волю до життя. Він видерся зі всіх хвороб. Поки лежав у лікарні, діти були в будинку маляти. Не знаю, як розуміти, що твої діти не вдома, а в сиротинці… Жахливо…
Як сусід розповідав мамі потім, у нього згоріли всі збереження, з яких вони жили, всі меблі, одяг…Взагалі, все їхнє життя в тому вогні залишилось. Дякувати Господу, що хоч самі вижили. Тоді ця подія висвітлилась у новинах. Все місто допомагало родині. Адміністрація, надала житло для постраждалих абсолютно безплатно. Одяг, та все необхідне для життя небайдужі. Родина почала все з нової сторінки.
Я вже дорослий, маю свою родину. Часто зустрічаю дітей цього чоловіка в нашому будинку. Та і його самого також. Вони відновили квартиру, казали, що занадто багато теплих спогадів з нею пов’язано, просто так не покинеш. Всі діти виросли достойними людьми. Всі відкликались про них тільки позитивно. Не знаю, що змушувало їх триматись за соломинку позитиву, проте можу сказати, що вони неймовірні! Завжди дивитись на світ зі сторони добра тяжко. Тим паче переживши такі складні моменти. Не кожен так зможе, проте кожен має так робити.. Можливо тоді наше суспільство стане хоч на крихітку краще…
