Я знайшла свою втрачену сестру. Ми багато років жили в сусідніх містах і не знали про існування один одного.
Звати мене Віра. Я навчалася в дев’ятому класі, коли до нас перевели дівчинку. Вона одразу справила на мене враження. Ми були надзвичайно схожі. Майже, як дві краплі води. Дівчинку звали Катерина. Вона також проявила до мене цікавість. Ми одразу знайшли спільну мову.
Дружили довго. Дружба була поверхова. Ми не говорили про особисте. Після зимніх канікул, все змінилося. Катя зізналася мені в своїх проблемах. Вона часто переїздила. В дитинстві, батьки змінювали місто кожен рік. Нарешті вони переїхали в сусіднє місто, де прожили три роки. Дівчинка намагалася не заводити друзів. З її стилем життя, важко підтримувати дружбу.
Здається, життя прийшло в норму. Батьки Каті заспокоїлися і осіли. Нова хвиля переживання виникла, коли Катя розповіла про мене. Вона поділилася з мамою. Розповіла, що нарешті знайшла подругу, яка схожа на неї не тільки внутрішнім світом, але й зовні. Замість позитивних емоцій, Катя отримала негативні. Обличчя мами перекосило. Вона зблідла й втекла в кімнату до батька. Розповіла історію Каті. Після чого почався скандал. Каті заборонили зі мною спілкуватися. Вона не змогла отримати відповіді від батьків. Вони відмовлялися хоч щось пояснювати Каті. Вона не хотіла розлучатися зі своїм життям, яке тільки почало налагоджуватися. Прийшла до мене, аби попрохати про допомогу.
Мені вдалося привести Катю до себе додому. Моя мама втратила дар мови, коли побачила Катю. Мама терпеливо вислухала нашу історію. Вона пообіцяла допомогти. Як тільки ми залишилася на одинці, мама розкрила перед мною сімейну таємницю.
В сімнадцять років мама народила двійню. Вона хотіла тих дітей. Тряслася над нами, як над золотом. Щось пішло не так. Одна дівчинка, – моя сестра, – захворіла. Лікарі не знали, чим лікувати дитину та від чого. Дитинці було 6 місяців. Мама місця собі не знаходила. Лікарі не давали ніяких прогнозів. Врешті решт, вони попросили маму написати відмову. Дитина відходила на той світ. Мама довго впиралася, але її зламали і вона підписала потрібні папери. Батько не зміг простити мамі. Він пішов з сім’ї.
Всі ці роки, мама жила з думкою, що покинула свою дитину, коли та потребувала її підтримки. Зараз, мама думає по-іншому. Катя може виявитися її донькою. Вона переконала мене вмовити Катю здати тест ДНК. Мама за все заплатить.
Подруга вислухала мене. Вона віднеслася до новини скептично, але погодилася на нашу затію. Ми зробили все необхідне та стали чекати результату. Він прийшов вчасно. Батьки Каті зібрали речі і збиралися тікати з міста.
Тест довів усе. Катя моя біологічна сестра. Ми були з Катею, коли вона говорила з батьками. Вони відреагували категорично. Сказали, що ми підробили той результат, аби нашкодити їхні дочці. Зізналися у всьому тільки тоді, коли прийшла поліція.
Мама Каті – той самий лікар, яка просила написати відмову. Вона знала одразу, що дитина виживе. Жінка переконала написати мою маму відмови, аби одразу удочерити дитину. Сама вона не могла мати дітей.
Слідство тривало довго. Потім був суд. Катю дозволили забрати нам. Вона не звинувачувала своїх батьків. Вони виростили її. Звісно, вона їх любить. Зараз вона доросла жінка. Ми все ще найкращі подруги. Вона моя найрідніша людина.
