Минуло сім років, як ми з чоловіком p0злyчuлucь. За час сімейного життя в нас появився син, який після p0злyчeння залишився біля мене. P0зiйшлucя ми дуже навіть спокійно – не було д0к0piв, cкaндaлiв, вияснень стосунків. Ми просто в один момент перестали розуміти одне одного та вирішили, що куди краще буде жити окремо.
Для чоловіка на першому місці було все, окрім сім’ї, додому він майже не приходив, і завжди був ніби окремо від нас. Продовжувати такі стосунки більше не було сенсу. Я запропонувала розійтись, а він нічого проти не мав, як виявилось.
Чоловік весь час сплачував аліменти, а якщо були якісь додаткові витрати, все оплачував. Я не мала нічого проти спілкування батька із сином, але колишній не виявляв особливого бажання.
Коли син ще був малим, він часто забирав його та відвозив до своїх батьків, от вони й бачили онука. Але на цьому їх спілкування й закінчувалося. Чоловік вітав сина з днем народження, але не більше. Від нього відчувалась якась байдужість та холод, спільного проведення часу в сина з татом не було.
Але хлопчик особливо не переживав стосовно цього, він ніколи не був близьким зі своїм батьком. От з моїм другим чоловіком у сина склались набагато кращі стосунки, вони одразу знайшли спільну мову.
Колишній не переймався тим, що я вдруге вийшла заміж, і те, які стосунки в сина з моїм теперішнім чоловіком. Йому було байдуже на наше життя. Але пів року тому з ним ніби щось сталось. Він щодня телефонує до сина, цікавиться його життям, дає поради. І я неабияк здивована.
Недавно колишній подзвонив та сказав, що йому не до вподоби компанія нашого сина. Звинувачував мене, як я взагалі таке допустила. Це нічого, що він з ними товаришує вже не один рік, а чоловік аж тепер це помітив. Його друзі були в нас у гостях, я нічого поганого в них не бачу. Це нормально у віці сина мати друзів. Невже тут є щось погане? Але колишній переконує мене, що це не та компанія, з якою варто спілкуватися сину.
Я нічого робити не збираються. Тим паче, що не бачу серед цих хлопців якоїсь загрози моїй дитині. Йому з ними добре, вони не чинять на нього негативного впливу. Якщо чоловіку щось не до вподоби, то він має можливість сам поговорити з сином.
Він то поговорив, от тільки результату ніякого. Хлопець не сприймає батькові повчання. Після цього дитина і зовсім не хоче спілкуватися з татом. Колишній звинувачує мене в тому, що я не займаюся вихованням сина, бо мені байдуже. Хоча це зовсім не так.
Він навіть проговорився, що судитиметься зі мною за сина, щоб він жив з ним. Хоча як колишній це собі уявляє, гадки не маю. Я одразу сказала, що треба було займатися вихованням сина змалку, коли дитина ночами не спала, а зараз, коли син от-от стане повнолітнім, ставати батьком пізно.
Два дні тому колишній чоловік прийшов до мене в гості, щоб обговорити майбутнє нашої спільної дитини. Але розмова в нас не вийшла, я знову винна у всьому.
Він пішов, і тут я зловила себе на думці, що колишній зовсім не через сина приходить. У нього зараз нікого немає, от він і не може спокійно спостерігати, як налагоджується моє життя. Тому й появляється в нашому домі. Хіба не так?
