Життя – штука незбагнена. Коли ми одружувалися, чоловік мав хорошу роботу. Він працював водієм в одного бізнесмена. Роботодавець платив зарплатню в доларах. Ми витрачали гроші з розумом. Змогли накопичити на житло та машину. Купили двокімнатну квартиру. Саме в той період нашого життя, я завагітніла. Для сина не жаліли нічого. Коли він підріс, віддали до платного садку. Придивлялися на майбутнє приватну школу.
Бізнесмена затримали. Він йшов по якісь cтpAшniй статті. Посадили його на довго. Чоловік залишився без заробітку. Він намагався терміново знайти нову роботу. Вакансій багато, але зарплатня скрізь маленька. Нам не вистачить тих грошей на звичне життя.
Чоловік працював вантажником, будівельником, водієм таксі, сторожем. Він брався за будь-яку роботу. Грошей все одно не вистачало. Довелося перевести дитину в звичайний садок, від чого я була не в захваті. В державних садочках дітьми ніхто не займається.
Ми урізали витрати поступово. Я більше не робила манікюр, не ходила в перукарню кожні два тижні, довелося забути про косметолога. Ми багато працювали, аби жити добре. Не хотілося здаватися. Я пішла на роботу. Згадала, так би мовити, старі навички. Колись я заробляла на життя роблячи манікюр.
Виживали, як могли. В цю важку хвилину, очікували отримати підтримку від близьких. Моя мама тільки підливала масла в вогонь. Вона любила дзвонити до мого чоловіка і питати за роботу. Здається, нічого поганого мама не робить. Ну, подзвонила потеревенити. Краще б не дзвонила.
Діалоги з мамою починалися типово. Вона віталася і одразу питала про роботу. Далі вона плавно переходила до питання грошей. В лоба не питала, ні! Мама делікатно натякала моєму чоловікові, що він не здатен забезпечити сім’ю.
- Ну, що ви там? Ходили кудись? Я бачила, біля вас новий ресторан відкрили. Треба якось побувати там! – Казала мама.
На таких моментах, в чоловіка починало сіпатися око. Він зводив очі до стелі і через зуби відповідав:
- Ні. Не ходили. Ми вам казали про нашу ситуацію з грошима. Поки що, ми не маємо стільки грошей. Сходимо іншим разом і обов’язково вам розповімо.
- Щось це, поки що, довго триває. Тобі так не здається, зятьок? – Питала мама.
Чоловік прикладав багато зусиль, аби не посваритися з тещею. Він проковтував всі її міцні фразочки й продовжував натужно дружньо спілкуватися.
Я люблю свою маму, але вважаю її поведінку справжнім хамством. Вона провокує натягнуту атмосферу в нас удома. Я намагалася її заспокоїти. Не виходить. Всі діалоги закінчуються однаково. Мама каже одну й ту саму фразу:
- Я свою дочку народжувала не для роботи! Ти повинна сидіти вдома і насолоджуватися життям. Він не здатен тебе забезпечити. Я лише спонукаю його нормально заробляти. Не злися, дочко.
Хотілося б дослухатися до маминою поради, але не виходить. Іноді мене починає трусити від люті, коли я бачу мамин номер на екрані телефону. Навіть дзвінок не хочеться приймати.
