Життя в селі в наш час не зовсім легке. Ті сім’ї, які більш-менш знайшли себе в сільському господарстві, можу сказати, навіть живуть заможною родиною. Але велика частина нашого сільського населення в основному байдикують та не знають чим себе зайняти.
Колгоспи місцеві господарі розвалили, вирішили, що це направлення доходу зовсім не рентабельне. Лікарні та амбулаторії скоротили, тому що вся перспективна молодь намагається виїхати в місто, де людина мати попит та може бути працевлаштована. Залишилась мала кількість людей практично похилого віку, які на думку місцевих керівників, можуть з’їздити до лікаря в найближче місто. Залишились робочі місця в магазинах та ще не скоротили дев’ятирічну школу. Ось така не дуже весела історія з робочими місцями, але люди тут проживають дуже веселі та привітні. Полюбляють збиратись вечорами та співати пісні. А є ще таке місцеве населення, яке полюбляє вживати зеленого змія. Дивлячись на них, інколи дивуюсь. Ніде не працюють, але у них є завжди що випити та чим закусити. А що найбільш цікавіше – ніколи не хворіють.
Але я не про це. Хочу розповісти про дуже цікаву пару, які в зрілому віці зовсім змінили свій спосіб життя.
Був Микола, який з першого погляду, можна навіть сказати симпатичний чоловік, але із-за великої кількості випитого спиртного за дуже великий час він став схожий на червоно-фіолетового дідуся. І була жіночка Вероніка, яка також полюбляла горілчані наливки, але не так яро, як Микола. І ось одного вечора, так склалась доля, вони пиячили в одній веселій компанії. Після чого зранку прокинулись в одному ліжку. Відкривши очі, вони не могли повірити що роздягнуті лежать під однією ковдрою. Як це сталось, жоден не пам’ятає.
Після досить великого часу холостяцького життя, Микола вперше задумався, що не хоче залишатись більше один. А те що їх з Веронікою інтуїтивно потягнуло один до одного, то це був дійсно знак для нього, що це його жінка. Навіть в запаморочливому від алкоголю стані, до нього прийшли світлі думки.
Тим часом Вероніка, дивлячись на цю ситуацію, в голові промайнула думка, що досить ходити вдовою пора вже остепенитись та зажити нормальним людським життям.
Мовчки повилазили з під ковдри. На вулиці зима, а в хаті такій дубарь, що навіть вода замерзла у відрах, а вогонь всередині то потушити треба. Блукаючи по хаті, хто води хоче напитись, а хто дрова принести та зігрітись, але кожен у своїх роздумах про щасливе майбутнє.
Та й водночас розвернулись й почали говорити один до одного.
– Ти знаєш я тут подумав, раз так склалось, може зійдемось та будемо жити разом? – мовив Микола до Вероніки.
– А я тут подумала, може нумо живімо разом? – з посмішкою одночасно мовила Вероніка. Тільки у мене одна умова. Ми від сьогодні перестаємо вживати алкоголь.
– Я згоден. – відповів Микола.
Микола був згоден в той час на все лише б тільки лишилась. Так йому сподобалась Вероніка.
З часом Вероніка й зовсім переїхала з усіма речами, але дітей так і не забрала. Та заполонила весь його простір. Від першого чоловіка у неї було двоє діточок, які на той час вже були дорослі школярі й мали право вибору. Тому їхній вибір впав на бабусю і йти до чужого чоловіка вони не хотіли, тим більше який пиячив. Та перестали зовсім спілкуватись з матір’ю. Вирішили для себе, що вона їх зрадила. Якою б Вероніка матір’ю не була, але завжди з сумом згадувала про діточок. Інколи навіть Микола знаходив її зі сльозима на очах десь у якомусь кутку, щоб ніхто не бачив.
Але спільне, тверезе життя так і затягнуло Миколу й Вероніку про яке вони мріяли. Завжди весела Вероніка ніколи не давала сумувати своєму чоловікові. Всі справи по господарству завжди робили разом. Микола перестав зовсім вживати алкоголь та знайшов собі роботу в місті на заводі. А згодом хай там яке, але придбали автомобіль на якому весь час роз’їжджали разом.
Яке б яскраве та нове життя не було, а старі звички інколи дають про себе знати. Миколці зовсім було не солодко, особливо тоді коли друзі звуть підвечеряти, а йому потрібно було дотримуватись слова, яке дав Вероніці. А Вероніка час від часу з сумом здихала та згадувала веселі посиденьки з подружками, але ж – ні, вона дала слово собі та Миколі. Досить марнувати час на всілякі дурні звички.
Одного вечора, коли Микола був на зміні, до Вероніки завітали подружки та й почали пропонувати всілякі види спиртних напоїв. Промовляючи, що як їм не вистачає веселої та дратівливої Вероніки. Після її незрозумілого для дівчат рішення почала розпадатись їхня компанія. А так хотілось повернути, щоб все було як раніше.
Вероніка ледь не здалась, як в ту хвилину відкрилися двері й в будинок зайшов Микола. Дивлячись на все це великими очима. Його сьогодні зняли зі зміни, запропонували вийти завтра, тому що хтось там захворів і його потрібно було замінити. І як вчасно він повернувся. А в душі так захотілось свята, але був присутній знак протесту. Обіцяли все ж таки один одному. Значить ось так вона тримає слово в мою відсутність! Мовчки хлопнувши двері, пішов світ заочі. Десь там позаду чув як звала Вероніка, але мене це не хвилювало. Був сильно обурений її поведінкою.
Переночувавши у друзів, зранку прийшов додому з намірами серйозно поговорити з Веронікою через її поведінки. Відкривши двері, дуже здивувався. В хаті прибрано, смачний сніданок вже на столі й з посмішкою на устах Вероніка біжить зустрічати та промовляючи як вона сумувала. Сіли снідати, Вероніка говорила про що завгодно, а про основне відходила від теми. Микола вже намірився їй щось відповісти, як Вероніка приголомшила новиною.
– Миколко, я вагітна. У нас буде повна родина. – не відриваючи очей від стола промовила Вероніка…
У них згодом народився хлопчик. Микола з Веронікою дійсно зав’язали з алкоголем, навіть в селі відкрили свій маленький бізнес. Ось наскільки змінюється життя людей коли не вживають алкоголь.
